Розділ 5

Ще якийсь час у кабінет поміщиці стукали. То друзі, намагалися поцікавитися здоров'ям, то Рима принести вечерю. Тарен перечитувала той самий одинадцятий лист, який так і не віддала правителям, і озиралася на чорнильницю. Навіть якби вона дізналася, у який взвод потрапив Тагідо, написати йому — порушити судову заборону і, тільки за спробу, можна знову потрапити під трибунал. Але як же хотілося заявити про себе, не схвалити його вибір і вимагати, щоб він повернувся до в'язниці, аби зберегти життя, таке дороге їй життя.

Незабаром, виснажена сльозами, вона легко й міцно заснула. Тарен, і так, не розлучалася з мізерикордом, а після всіх погроз хотіла навіть надіти його браслети, які, в замку, все одно, ніхто б не зміг забрати. Думка про те, що Ревільс не зможе навіть торкнутися її, дозволила б не боятися. Проте робити цього не стала, бо луною в голові віддавалося те "хтозна" після якого, зазвичай і ставалися всі тривожні несподіванки.

Вибралася зі своєї кімнати Тар лише рано вранці. Знову снилися кошмари. Сонце тільки вставало і всі ще мали спати. Вона обережно повернула ручку і зробила крок у коридор. Тієї ж миті Ревільс перегородив їй дорогу, протираючи сонні очі.

Дівчина відсахнулася:

— Скільки ти просидів під дверима?

— А котра зараз година?

— Восьма.

Він розвів руками. Все це, звичайно, виглядало жертовно. Але терпіти перепади від «підкоряйся», до «вибач мені» вже було нестерпно.

— Чому ти знову у формі? — це було риторичне питання.

— Мені так простіше...

— Закінчи вже хоч якусь війну. — перебила Тар, не бажаючи чути відповіді. — Не можеш закінчити війну з Імпонегом, хоча б закінчити війну з собою.

— Що я повинен зробити?

— Скажи, куди відправили Тагідо.

— Батько знає, що коли я призначаю дуель, мені достатньо навіть натяку, щоб вона таки відбулася. Тому мені не дали жодної інформації, лише повідомили, що у в'язниці його більше немає. Батько і мені, вважай, видав заборону листування з ним. Все, чого я досяг — "похоронку" відправлять на моє ім'я, на адресу твого маєтку.

— Маєтку?

— Я вирішив, що буде краще, якщо ти її отримаєш, і я даю тобі дозвіл зламати печатку на будь-якому листі, який прийде на моє ім'я.

Кожне слово було правдою, він справді хотів, щоб Тарен отримала повідомлення про смерть, може тоді вона змогла б відмовитися від злочинця і забути його назавжди, нехай навіть його кохана оголосить жалобу за його ворогом. Але вона має знати.

— Дякую. — дивлячись на його втомлений вигляд, жіноче серце все-таки відтало. — Ти, мабуть, голодний…

Якщо Пани прокидаються раніше, прийнято попереджати охорону або прислугу. Але Ревільс сперечатися не став. Її правила, то її правила.

Залишки вечері успішно знищувалися слугами, тож сніданок довелося готувати більше півгодини. Вампір сидів на стільниці спостерігаючи, як дівчина швидко нарізає овочі, кидає їх на пательню і протирає стіл. «Невже так і живе решта?» — питав він у себе. Принц, звичайно, розумів, що жінки самі одягаються, готують, перуть і прибирають, та і неодноразово бачив саму Тарен біля пічки, але ж не у блакитній сукні, розшитій золотом і не із дорогоцінностями на руках. Все це здавалося таким незвичним, далеким, адже ще вчора графиня подавала йому руку, для поцілунку, а сьогодні, без зайвої думки, знов дівчинка на роздачі нарізає цибулю.

— Тобі допомогти?

— Картоплю доводилося чистити?

Він глибоко зітхнув, дивлячись на дівчину.

— Який ти безпорадний. Я розумію, чому правителі так триматися за престол, що видають "революціонерам-теоретикам" заборони на листування. Якщо завтра королів скинуть, ви просто помрете з голоду.

— Не знаю, як ельфи, а я можу харчуватися сирим м'ясом.

— Ну, і заради кого я стараюся? — іронічно спитала дівчина, відволікаючись від процесу.

У відповідь чоловік просто відмахнувся:

— Вчи.

Він узяв у руки ножа, від чого в Тарен на секунду завмерло серце. «Це був просто сон. Просто сон» — повторювала вона, намагаючись відволіктися, але перед очима миготіли картинки і руки пробивало дрібним тремтінням. Однак потрібно залишатися в собі і, за жодних обставин, не видавати страху, адже Тарен добре запам'ятала, що саме її страх зводить з розуму монстра.

Навчання коштувало нервів, образ та обурень про те, що він зрізає такий шар шкірки, що можна нагодувати невелику родину. Двоє то сварилися, то жартували, а принц, вперше відчувши себе звичайним чоловіком, не став стримувати посмішку. В темному замку він завжди заходився командувати і його слову ніхто і ніколи не суперечив, але тільки зараз зрозумів, що командував лише у рамках, в яких його виховали. Вдома — манери, на передовій — статут, в столичному трактирі — бажання здаватися кращим, а тут… вмить склалося відчуття, наче він скинув одночасно і корону, і погони, і ножни та зміг нарешті випростатись на повний зріст, роблячи буквально все, що йому заманеться.

Незважаючи на всі переживання обох, вже скоро сніданок був готовий.

Надворі орудував конюх, годував поросят. Тепер він ще й скотар, оскільки садівник, у грубій формі, відмовився, навіть від надбавки. Взагалі, вся ця історія зі свинями його дратувала, але говорити поперек слова господині тепер ніхто не наважувався.

Панове снідали в саду. Це, знедавна, улюблене місце Тарен. Незабаром зима, хотілося насолодитися природою, що поринає в сон. Її вони й обговорювали за сніданком. Тарен була так зайнята міркуваннями про те, що вона хоче поставити дерев'яну альтанку у дворі і, можливо, навесні посадити виноград, що зовсім не помічала як задумливо співрозмовник піддається її мріям. Це життя здавалося принцові таким спокійним і безтурботним. На півгодини він перестав думати про те, що десь гуркочуть бомбарди, а десь укладають пакти про ненапад. Жодних розмов про політику, про війну. Наче час зупинився і нічого у світі не відбувається, тільки м'яко опускається пожовкле листя на темніючу, засихаючу траву і повітря здригається від безупинного жіночого торохтіння, що знову зупиняє його серце.