Розділ 2

Світало тепер пізно, а значить, можна дозволити собі поніжитися в ліжку до самого обіду. Однак цього ранку маєток переполошився раніше.

Порожніми коридорами розходилося відлуння стуку металевих набойок по паркету і, на кожен шостий крок, лязг батога.

Фіско забився в кут вислуховуючи лайку у свій бік. У його голові миготіли спогади про те, як він раніше вже підписував документи і ставив поміщицьку печатку. Шрами від цього ж батога, з того часу, вже ніколи не загояться. Зараз, бачачи зброю у руці милої, як йому раніше здавалося, дівчини, хотілося стати дуже маленьким, і, як миша чи тарган, забитися під шафу, щоб ніхто не зміг дістати.

Проте підняти руку на людину вона не наважилася б. Тому, лише, псувала дорогий паркет. Щоразу, вдаряючи батогом об землю, створюючи жахаючий хльосткий звук.

— Ти мене розориш! По світу пустиш! — обурювалася поміщиця, розмахуючи паперами перед обличчям рахівника.

Фіско щось невпевнено промимрив і сильніше затиснувся в куток. Відмовившись раніше від прав підписувати документи, він раптом вирішив, що може, не питаючи, ставити її печатку.

— Зоре моя, доброго ранку, — у дверях з'явився Ревільс, він, як вирішила Тарен, прокинувся від шуму, але вийшов при зброї та зі шкіряним планшетом через плече. — де твої манери?

— Хіба караючи своїх підлеглих я порушую рамки моралі?

— Доброго ранку. — докірливо повторив принц.

— Доброго, Ваша Високосте. — в такій же манері вклонилася Тарен.

— По-перше: будити, на світанку, втомлених з дороги гостей нетактовно.

— А по-друге?

— А по-друге: вдягни сукню.

Після цієї фрази нещасний Фіско зблід ще сильніше. Він, звик до безпардонності господині, вона частенько підзивала рахівника з терміновими питаннями під час примірки і перед поїздками, коли служниці лише приступали до її туалету. Хоча намагався завжди сховатись і дивитися швидше кудись у підлогу, а не на напівголу графиню, адже він одружений чоловік. Тепер, зляканий наближенням страти, і не помітив, що поміщиця ходила кабінетом в нічній сорочці.

Тарен і сама здригнулася від його слів, адже Фіско — лише прислуга, він ніколи не наважився б заперечити, або оцінити її зовнішність, а от Ревільс, який вже встиг зміряти кохану поглядом і навіть недвозначно посміхнутися, змусив почервоніти до кінчиків пальців і чимшвидше заскочити в спальню, кидаючи документи на стіл.

Чоловік намагався не озирнутися їй услід, але руки, як раніше, пробило дрібним тремтінням і на лобі збухла вена.

— Ну, і що ти накоїв? — видихнув Ревільс, забираючи зі столу папери, і спробував відволіктися.

З нерозбірливого бубоніння та документа стало ясно. Невтішний рахівник поставив її печатку на угоді про передачу у власність якогось графа двох млинів неймовірно вигідно, але його рахівник не встиг розрахуватися.

Поміщиця вийшла в темно-фіолетовій сукні, пристібаючи шкіряний ремінь з кинджалом.

— А в чому проблема? — поцікавився Ревільс, розводячи руками.

— Ти розгорни папери. Розгорни. Подивися, кому він відписує мої землі. — затараторила дівчина, показуючи батогом у документи.

Принц розкотисто засміявся:

— Граф Мортінто.

Оскільки майно графа вже арештовано, землі справді належатимуть новому поміщику.

— Ну, не можу ж я його висікти! — крикнула дівчина.

— Я можу.

Фіско ще більше зблід, від думки, що сам бог війни візьметься виконувати покарання.

— Але ж проблеми це не вирішить. — продовжив Ревільс, після недовгої паузи. — Дивись, ці документи не підписані. Очікувалося, що обидві сторони підпишуть їх після приїзду, тож ні твої папери, ні ті, інші не дійсні. Я зв'яжуся з батьком, ці землі не будуть арештовані. А якщо вони почнуть працювати на млинах, ми можемо розцінювати це як захоплення, а документи як підробку.

Дівчина швидко пробігла рядками. Слова вампіра були правдою. Як це ніяково, через стільки часу, знову відчути себе недосвідченою селянкою, на яку щойно поклали відповідальність. Вона підняла очі на рахівника і тихо додала:

— Пішов геть, доки я не відправила тебе на стайню.

Нещасний вискочив і, як равлик під палючим сонцем, сховався у своєму кабінеті, а Ревільс зробив крок на зустріч озлобленій графині, обережно забираючи батіг:

— Влада спотворює тебе.

— Твій подарунок. — зітхнула Тарен, а потім підняла стомлені очі й прошепотіла. — Гнів місяця вогненний…

— Що обіймає сонце. — продовжив вампір і притиснув її до грудей. — Все чекав, коли зрозумієш.

— Я зрозуміла ще в лісі. — вона заплющила очі, обіймаючи його у відповідь. — Коли усі, сірі фігури пішли своїм шляхом и забулися накази кожної з сторон.

— Сльози та кров уже були, друзі у ворожнечі зустрілися на полі бою.

— Перш ніж сонця торкнеться стилет, гнів місяця повинен «пасти у вогні». — нагадала та.

Це єдиний рядок, який не піддавався дешифровці.

Ревільс все згадував як Рима обіймала свого коханого і розумів, що Тарен, як би не намагалася здаватися суворою поміщицею, залишалася такою ж бідною дівчиною, з такими ж мріями.

Він хотів був почати міркувати про те, що трибунал і був його падінням, адже нічого гіршого, ніж втратити сенс свого існування, і уявити не міг. Проте, слідом прийшла куди більш тривожна думка. Після трибуналу життя тривало. Були жінки і вино, мабуть, це легко заповнило порожнечу. А ось порожнечу, яку залишила Тарен, своїм зникненням нічого не заповнило. Від однієї думки, що йому доведеться це сказати, ставало кепсько. Адже визнавати власну слабкість, особливо перед жінкою, мука.

— Так, мені судилося померти на війні. — перебиваючи інші думки, заговорив принц. — Але не раніше одруження, так?

Тарен мовчала у відповідь. У сірих сталевих очах вона не помічала жодної емоції, крім холоду. І це змушувало ховати свої тривожні міркування так само далеко, як ховає їх співрозмовник.

— Мерелед, наприклад, не вірить у пророцтва. — нарешті заговорила пані. — І чому, якщо парочка пунктів співпала, обов'язково співпадуть інші?