Розділ 1

Після півночі маєток поринув у сон. Тільки Рима сиділа в холі, наче чекала чогось. Вона не могла заснути. Кімнати прислуги не замикалися і присутність гостя дуже турбувала дівчину. Все-таки, погляд у нього, як у дикого звіра, готового накинутися кожної секунди.

Проте сиділа вона недаремно. О третій годині ночі прибув гонець. Служниця кинулася в обійми юнака і почала розповідати про всі свої страхи. Вона говорила з таким трепетом і смутком, наче він міг запросто вирішити її проблеми.

— Не хвилюйся. — заспокоював її високий світловолосий юнак, він витяг з-за пазухи акуратний букетик польових квітів. — Щойно пані відпустить тебе на вихідні. Я прийду свататися. Якщо отримаю дозвіл від твого батька, то заберу тебе звідси.

— А якщо вже буде пізно? — несміливо питала дівчина.

— Мені начхати принц він, король чи сам бог війни. Якщо я дізнаюся, що він торкнувся тебе, я його вб'ю. Клянусь.

Хлопець обережно обійняв дівчину, а та пустила сльозу, притискаючись до грудей хлопця.

— Де ж ти знайшов квіти у жовтні? — спитала та, умиротворено заплющуючи очі.

За цією картиною, з другого поверху, спостерігав Ревільс. Він ховався в тіні, намагаючись зрозуміти, що вони відчувають. Скільки тепла було в кожному сказаному закоханими слові. Як вони довіряють один одному і розповідають про всі свої переживання. Як легко освідчуються у коханні. А те, як Рима скаржиться на біди та страхи, здалося навіть смішним. Ревільс не розумів навіщо розповідати про проблеми, у яких годі чекати допомоги від співрозмовника. Хоча хлопчина готовий кинути службу в маєтку і перебратися з коханою в бідненький будинок у місцевому селі. Заробляти менше, а працювати більше, ніж зараз. Вголос сказав, що готовий кинути виклик спадкоємцеві престолу. А все заради чого?

Гонець передав товстий пакунок з королівською печаткою темного боку і зовсім тоненький конверт із печаткою світлого і відкланявся. Але до поміщиці дійшло лише одне з них. Ревільс упіймав служницю за лікоть на другому поверсі. Від чого нещасна злякалася не на жарт.

— Віддай листа. — суворо сказав той.

Дівчина тільки сильніше почервоніла, бажаючи заперечити.

— Рима, правильно? — перепитав вампір і, дочекавшись невпевненого кивка, продовжив. — Ти знаєш, що я можу зробити?

Служниця сильніше стиснула конверти і відвела очі. Дивне питання, ще й із неоднозначною інтонацією.

— А що Ви хочете зробити? — несміливо запитала та.

— Римо, ти мені подобаєшся... — і знову ця неоднозначна усмішка, — не дури.

Вона тремтячою рукою простягла конверти. Ревільс вибрав той, що товстіший, адже точно знав, що всередині обох. 

Тарен відправила гінця у світлий замок, ледве переступивши поріг. Вона хотіла впоратися про становище Тагідо і точно не отримає жодної відповіді у цьому листі. А от другий він встиг обговорити з батьком ще до від'їзду. 

— І знай, яким би твій коханий був сильним, я сильніший. Тож тобі краще не говорити йому про це.

Щойно Ревільс відпустив її лікоть, служниця побігла вниз сходами. Доповідати справді не можна. Її коханий запальний і не завжди тверезо оцінює ситуацію, а значить, точно спробує вбити принца. Навіть у разі перемоги, нещасного просто стратять.

— Батьку, це не ввічливо.

— Неввічливо підслуховувати приватні розмови. — спокійно відповів той, ламаючи печатку.

Так, лист прийшов на ім'я Тарен, проте, Ревільс вважав своїм обов'язком відкрити конверт без її відома. Бажання все контролювати, колись зіграє з ним злий жарт.

— 412, — почав той, злодійкувато озираючись навсібіч, — о четвертій ранку будь на стайні.

Обидва вони вже розуміли, що написано в листі, розумів це і Дол, який мирно дрімав у своєму ліжку.

Півночі графиня просиділа за буковим столом з невеличкою викруткою у руках. Вона точно знала, що срібні кайдани ще зіграють для неї важливу роль, тож витратила цей час на те, щоб зняти з них кодові замки і спростити процес знімання. Як Ревільс годинами міг точити і чистити меч, так і Тарен зовсім не втомилася покращуючи свою "зброю". І нехай вона думала що в безпеці, спала знов тривожно. Варто було тільки повернутися до маєтку, як повернулися і кошмари. Посеред ночі вона раз у раз прокидалася в холодному поті, знаходила себе у своїй кімнаті, у своєму ліжку, на самоті й знову засинала.

Після сходу сонця заснути було вже неможливо. Ранкове проміння пробивалося через фіранки. І невиспана, а головне, зовсім зла вона сіла за папери, які ще вчора приготував Фіско. Намагаючись сховатися від усіх і вся, як і раніше, з головою пішла в роботу. В цілому, праця звільняє, дозволяє розуму самостійно розкласти все по поличках. Відволікає від усіх труднощів. А головне, займаючись тим, що потребує повної віддачі, просто не помічаєш нічого довкола.

Насправді ж, хотілося знову сховатися, знову залишитися наодинці, стати тією суворою графинею, яка не помічала нікого і нічого довкола себе. Не спускатися до сніданку і просити вечерю в кабінет, щоб не відповідати на запитання і не стикатися з нареченим.