Кінець

Ось і добігло кінця літо та всі літні пригоди.

За цей час Тіммі та Роззі встигли побувати в найрізноманітніших місцях. Вони вирушали в далекий ліс, гуляли біля річки, мандрували безкрайнім пшеничним полем і навіть спускалися глибоко під землю.

Вони зустрічали нових друзів, допомагали тим, кому було важко, і не раз опинялися в небезпечних ситуаціях. Але вони разом придумували рішення, не залишали одне одного, знаходили добрі слова. Саме тому навіть найскладніші пригоди закінчувалися добре.

Тепер біля старого будинку знову було тихо. Сонце повільно опускалося за пшеничне поле. Золоті колоски тихо погойдувалися й потихеньку готувалися до осені.

У високій траві біля будинку стояв маленький мишачий будиночок. У ньому Тіммі та Роззі вже готувалися до сну. Роззі лежала у своєму ліжечку й дивилася у маленьке віконце.

— Тіммі?

— Що?

— Як гадаєш, у нас ще будуть пригоди?

Тіммі посміхнувся. Він подивився на темне небо, де одна за одною з’являлися перші зірки.

— Звичайно, будуть.

— А які?

Тіммі замислився.

— Цього ми поки що не знаємо.

Роззі тихонько засміялася.

— Тоді це навіть цікавіше.

Мишенята побажали одне одному доброї ночі.

За вікном шелестіла трава. Десь далеко пролунав крик нічного птаха. Вітер промайнув по пшеничному полю, і золоті колоски тихо зашелестіли. А над старим будинком запалилися тисячі маленьких зірок. Світ знову заснув.

Але десь у лісі, на березі річки, серед високих колосків або глибоко під землею вже могла чекати нова історія. Адже пригоди не закінчуються тоді, коли закривається остання сторінка. Вони просто ненадовго засинають.

І варто лише знову відкрити книгу — як Тіммі та Роззі знову вирушать у дорогу. Туди, де на них чекають нові шляхи. Нові загадки. Нові друзі. І справжнісінькі дива.

А поки що — на добраніч, Тіммі. На добраніч, Роззі.

До зустрічі в наступній пригоді!