Мишенята і подарунок для мами-зайчихи

Ранок біля старого будинку видався чудовим. Сонце заглядало у вікна, зігріваючи дерев’яні стіни, у саду весело перегукувалися птахи, а над пшеничним полем повільно пропливали білі хмари.

Після сніданку Тіммі та Роззі вирішили піти на прогулянку.

— Тільки недалеко! — нагадала мама.

— Ми будемо обережні! — хором відповіли мишенята.

Вони взяли з собою невеликий мішечок із горішками й вирушили до лісу. Ліс біля старого будинку був їхнім улюбленим місцем. Там росли високі сосни й пухнасті ялини, між деревами пробивалися сонячні промінчики, а під лапками приємно шаруділо сухе листя.

Тіммі й Роззі йшли знайомою стежкою, коли раптом почули дивний звук.

— Хлип...

Мишенята зупинилися.

— Ти теж чуєш? — запитала Роззі.

— Звичайно.

Вони пішли на звук і незабаром побачили маленького зайчика. Він сидів під кущем, опустивши довгі вушка, і тихо плакав.

— Привіт, — обережно сказав Тіммі. — Чому ти плачеш?

Зайчисько підняло голову.

— Сьогодні у моєї мами день народження..., — він шморгнув носом. — А я зовсім не знаю, що їй подарувати.

Роззі сіла поруч.

— А що любить твоя мама?

Зайчик замислився.

— Вона любить квіти. Любить ягоди. Любить, коли я її обіймаю... Але я хочу подарувати їй щось особливе.

Тіммі посміхнувся.

— Тоді ми тобі допоможемо!

Зайчик здивовано подивився на мишенят.

— Справді?

— Звісно! — сказала Роззі. — Адже друзі саме для цього й потрібні.

Почалася нова місія для наших мишенят — знайти найкращий подарунок для мами-зайчихи.

Спочатку друзі вирішили зібрати гарний букет. Вони вирушили на сонячну галявину, де росли найгарніші лісові квіти. Зайчик вибрав ромашки, волошки та маленькі блакитні дзвіночки. Тіммі допоміг зв’язати їх травинкою, а Роззі прикрасила букет зеленими листочками. Вийшло чудово.

— Ось! — зрадів зайчик.

Але тут зверху пролунало:

— Чак-чак! Що ви тут робите?

На гілці сиділа сорока. Вона уважно подивилася на букет.

— Який гарний! А ну-ка, дайте подивитися! — сорока спустилася нижче й раптом схопила букет дзьобом.

— Гей! — крикнув Тіммі.

Сорока злетіла на дерево.

— Тепер це мій букет!

— Поверни! — обурилася Роззі.

Сорока покрутила букет у дзьобі.

— Подумаю...

І тут з-за кущів долинув хрипкий голос:

— А що це у вас тут за галас? — це був Лис. Він крався стежкою, посміхаючись своєю хитрою посмішкою. — День народження, кажете?

Лис подивився на зайчика:

— А я знаю чудовий подарунок!

— Справді? — запитав зайчик.

— Звичайно, — сказав Лис. — Тільки спочатку треба принести мені три великі яблука.

Тіммі примружився. Він одразу зрозумів, що Лис щось замислив.

— Не слухай його, — прошепотів мишеня. Але Лис уже втік. За хвилину він повернувся з трьома яблуками.

— Ось! Тепер я допоможу вам!

Він поклав яблука на землю. Але щойно друзі нахилилися, щоб подивитися, Лис штовхнув одне яблуко лапою. Воно покотилося прямо з гірки. За ним — друге, а потім і третє.

— Ой! — засміявся Лис. — Здається, яблука вирішили влаштувати перегони!

— Лис! — обурилася Роззі.

Зайчик кинувся ловити яблука. Тіммі теж побіг. А Лис сміявся й ховався за деревами. Але мишенята не збиралися здаватися. Вони зловили всі яблука й вирішили продовжувати збирати подарунок без допомоги Лиса.

Наступним подарунком мав стати кошик із лісовими ягодами. Друзі вирушили до великої галявини. Там росли солодкі суничні кущики, малина та чорниця. Вони почали збирати ягоди. Одну — у кошик. Другу. Третю. Невдовзі кошик майже наповнився. Але тут над ними знову з’явилася сорока.

— Ой-ой-ой! Скільки ягід!

Вона швидко спустилася й почала витягувати ягоди одну за одною.

— Гей!

— Не чіпай!

— Чак-чак! А я просто перевіряю, чи вони смачні! — і сорока проковтнула цілу суничку. Потім другу. Потім третю.

— Здається, перевірка закінчена, — сказала Роззі.

— І як? — запитав Тіммі.

Сорока замислилася.

— Дуже смачні, — і полетіла.

Зайчик сумно подивився на майже порожній кошик.

— Здається, у нас нічого не вийде...