Розділ 6: Мапа, годинник і перший потік

— Добре, — сказав Тім рішуче, відчуваючи, як чай "Сміливість у чашці" зігріває зсередини. — Я згоден. Не знаю на що, але згоден?

Рижик і Ботус переглянулися. Вся легковажність миттєво зникла.

— Твоє перше завдання, — урочисто промовив Рижик і стрибнув на стіл біля Живої Мапи, — Це світ Згасаючих Спогадів.

Він вказав лапою на тьмяний, сірувато-жовтий сектор, що ледь помітно пульсував.

— Його серце — велична пустеля, де кожна піщинка колись була яскравим спогадом.

— Але щось сталося, — продовжив Ботус, і його каштанові листочки в очах сумно блимнули. — Вітер тепер розносить там смуток. Спогади стираються. Світ забуває сам себе.

— Ти маєш з'ясувати, чому, — закінчив Рижик. — І спробувати повернути їм колір.

Тім відчув, як коліна стали желейними. Тремтячими. Ванільними.

— Але як... як я туди потраплю? — запитав він, озираючись у пошуках порталу.

— А, це найцікавіше! — Ботус радісно задзижчав. — У Б.А.Л.А.Н.С.і немає нудних стандартних дверей. Жива Мапа — це диригент! Для кожної мандрівки — своя мелодія і свій інструмент!

Ніби на підтвердження його слів, від тьмяного сектору простягнулася тонка золота лінія. Вона прослизнула по кімнаті й торкнулася великого пісочного годинника в кутку.

Годинник здригнувся і м'яко засвітився зсередини.

— От і твій шлях, — муркнув Рижик.

Тім спантеличено дивився на годинник заввишки з нього.

— Ви серйозно? Я маю в нього залізти?

— Саме так! — зрадів Ботус. — Це Просторово-Часовий Калібратор. Ти станеш частиною потоку і буквально перетечеш в інший світ.

— Звучить... підозріло, — пробурмотів Тім. — І трохи лоскотно.

— Я буду з тобою, — запевнив робот. — Мої сенсори синхронізуються з потоком. Провідники завжди супроводжують у першому... хм... пересипанні.

Верхня частина годинника розкрилася, наче скляна квітка.

— А якщо я... розсиплюся по дорозі? — тихо спитав Тім.

— Тоді я негайно поверну тебе назад, — запевнив Ботус. — У мене є кнопка екстреного повернення. Червона. Дуже помітна. І дуже надійна. Тестував уже 347 разів. Правда тільки в теорії.

— Я піду. Але якщо я помру — мама мене вб'є.

— Це ж парадокс! — здивувався Ботус. — Як можна вбити того, хто вже помер? 

— Ти не знаєш українських мам, — посміхнувся Тім. — Вони можуть усе.

— Га-гарантую доставку цілим і неушкодженим! — заїкнувся від хвилювання Ботус

Тім глибоко вдихнув. Подивився на Мапу, де тьмяна пляма ніби благала про допомогу. На розумні очі кота. На надійного, хоч і дивакуватого, робота.

— Гаразд, — сказав він. — Я готовий.

Хлопчик підійшов до годинника і обережно заліз у верхню колбу. Стінки були теплими і гладенькими. Ботус зачинив "пелюстки" над його головою.

На мить стало темно й тихо.

— АКТИВУЮ ПОТІК! — почув він голос Ботуса ззовні. — МІЦНІШЕ ТРИМАЙСЯ ЗА ГАРНІ ДУМКИ!

З крихітного отвору в стелі колби на нього почав сипатися пісок. Але не звичайний. Теплий, сріблястий, іскристий, наче пил із зірок. Піщинки протікали крізь нього, як вода, співаючи тисячами крихітних дзвіночків. Тім відчув, як стає невагомим. 

Навколо миготіли уламки спогадів: сміх батьків на пляжі, сонячний зайчик на стіні його дитячої кімнати, смак полуничного морозива. Це були і його власні, і чиїсь чужі спогади, сплетені в єдиний потік.

Пересипання тривало лише одну дивовижну мить.

Потік м'яко виштовхнув Тіма назовні, і він плавно став на теплий пісок. Поруч із ним із таким самим срібним спалахом з'явився Ботус. Тім зацікавлено глянув на нього: робот змінився! Його корпус тепер мерехтів золотисто-піщаними відтінками, а в очах-дисплеях замість каштанів світилися мініатюрні дюни.

— Ну от, — подумав Тім, поправляючи уявний капелюх. — Почалося.