Розділ 4: Зустріч із Ботусом

ВУУМ-ДЗИЖЖ!

З-за стелажа несподівано вилетіла дивна металева конструкція і майже збила Тіма з ніг!

— Ой! — Тім різко відсахнувся.

Робот завис у повітрі, м'яко левітуючи над підлогою. Під ним миготіли світлові кільця. Його очі-дисплеї світилися теплим візерунком, що нагадував зелене каштанове листя. Корпус  був синій, потертий, як старезне метро.

— Віт-віт-вітаю! — ПШШШ! — заїкнувся робот.

Його круглі окуляри без лінз нервово захиталися. А з чайника всередині корпуса потягнувся тихий свист, ніби маленький літак злітає.

— Ме-ме-мене з-зва-а-ати Б-б-б-о-т-у…

Тім від несподіванки перечепився за щось і мало не впав на валізу.

— Обережно, я, взагалі-то, модель від Луї Валізтона! — обурено прошипіла валіза. — А не подушка для переляканих хлопчиків!

— Вибачте! — швидко вибачився Тім. Бо якщо валіза говорить, то ТИ ВИБАЧАЄШСЯ. Все логічно?! Чи ні?!

Робот тим часом підлетів ближче. Його внутрішній чайник заспокійливо булькнув.

— Привіт! Я Ботус! — сказав він уже значно впевненіше.

Тім розглядав дивні наліпки на його корпусі: «КИЇВВОДОКАНАЛ», «Найкращий гід будь-якого року!», «Обережно: любить каламбури». А збоку весело майорів маленький український прапорець.

— Київводоканал? — прочитав Тім. — Ти що, водопровідник?

— В якомусь сенсі! — радісно засяяли каштанові листочки в очах Ботуса. — Я теж перетікаю... ну, тобто переміщуюся потоками між світами!

— А що означає твоє ім'я?

— О-о-о! — Ботус аж засяяв і зробив у повітрі граціозний пірует. —Це залежить від настрою! — Офіційно — я Багатофункціональний Оператор Транспросторових Універсальних Служб!

— Довгувато, — зауважив Тім.

— Тому для друзів я Базовий Опікун Твоєї Улюбленої Справи! — Ботус став таємничим. — А в режимі підвищеної небезпеки...Він підморгнув оптичним сенсором. — Бойова Одиниця Тимчасової Універсальної Сили!

— Але ж у тебе всередині чайник... може ти просто вариш чай? — розгублено запитав Тім.

— Можливо... — серйозно, майже філософськи відповів Ботус. — Але чай — це перший крок до перемоги! І до миру! А ще до захоплення нового світу!

З носика керамічного чайника потягнувся аромат м'яти, кориці й чогось затишного, як мамина випічка.

— Бажаєш скуштувати? — запропонував Ботус, і його чайник весело пихнув парою. — Є фірмовий «Київський торт» у рідкому вигляді! Обережно, викликає гостру ностальгію! Є класична «Сміливість у чашці» — ідеально для першої мандрівки. Або мій ексклюзив: «Космічна пригода»! Смак щоразу інший, АЛЕ ЗАВЖДИ ЗАХОПЛЮЄ!

— Мабуть, сміливості мені не завадить зараз, — обережно вибрав Тім.

— Чудовий вибір! — схвалив Ботус. — Саме для таких випадків, коли страшно, але страшенно цікаво.

— Та хто ви взагалі такі?! — не витримав Тім, розгублено шукаючи кнопку «вихід з абсурду» або хоча б табличку «Це все сон, прокидайся» — Кіт, що говорить! Літаючий робот з чає! Валізи! Та ще мапа ця.
Він сів просто на підлогу. Коли навколо стільки див, краще прийняти горизонтальне або хоча б сидяче положення. Про всяк випадок.

— Я твій провідник, — пролунав спокійний голос Рижика з крісла. — А ще я знаю, що тебе звати Тім, тобі одинадцять, ти вчишся у 169-й школі, боїшся темряви, обожнюєш полуницю і Читаєш під ковдрою після десятої, коли батьки думають, що ти спиш. Молодець, до речі! Книжки — це вікна в інші світи.

— Але... звідки ти...?

— Знаю? — запитав кіт. — Ми давно за тобою спостерігаємо. Не в поганому сенсі! Просто ми...тобто мапа, шукаємо тих, хто може допомогти. І вона обрала тебе.

— Але чому я? — прошепотів Тім. — Я ж не герой, я звичайний

— Саме тому! — вигукнув Ботус, і його чайник радісно засвистів. — Бо ти допомагаєш, навіть коли боїшся. Бо ти не думаєш, що ти особливий.

— Н-да, — пробурмотів Тім, намагаючись перетравити почуте.— Може ти… ще й у шахи граєш? — запитав Тім, гублячись у думках…

— Ще й на рівні кандидата в майстри! — гордо відповів Рижик. — І я ніколи не піддаюся! Навіть дітям. Принципово.

— Ну клас, — пробурмотів Тім. — Хоч це я можу перевірити.

З кутка знову почулось невдоволене бурмотіння валіз:

— А за наших часів роботи говорили голосніше! Та ще й без заїкань!

— І коти були скромнішими! — ПОВІРТЕ! — додала друга валіза.

Рижик зітхнув:

— Почалося. Кожного разу те саме. І трава була зеленішою, і дракони — елегантніші, і навіть комарі — культурніші!

Ботус тихенько підплив до Тіма і конфіденційно прошепотів:

— Не звертай уваги. Вони просто заздрять, що ми можемо левітувати, а вони — ні.