Розділ 3: Приймальня Живої Мапи

Щойно Тім переступив поріг, як світ навколо нього зробив сальто. На мить його мозок видав помилку 404: «Логіка не знайдена».

— Рижику, тобто містер Рижик — прошепотів він, хапаючись за дверну ручку. — Що це за місце?

— Приймальня, — спокійно відповів кіт, проходячи повз нього. — Звикай.

Це була не просто кімната. Це був ідеально організований хаос.

По-перше, стіна. Вона була не стіною, а велетенською Живою Мапою, що пульсувала й мерехтіла всіма кольорами веселки. Вона тихо гула, наче гігантський космічний комп'ютер, що обчислює траєкторії зірок.

— Це... це справжні світи? — Тім підійшов ближче, зачарований видовищем.

— Найсправжніші. Дивись.

В одному секторі мапи пливли іграшкові хмаринки з вати. В іншому — літали паперові метелики, залишаючи за собою різнокольорові сліди. А з третього сектору на Тіма раптом війнуло справжнім теплом пустелі.

— Ого…

— Не «ого», а «вау», — поважно виправив його містер Рижик. — «Ого» — це коли бачиш восьминога в борщі. А це — «вау».

Поруч із мапою Тім помітив дивні артефакти. Біля стіни стояв старовинний Компас емоцій. Його стрілка нервово смикалася, а потім впевнено вказала на Тіма. На циферблаті спалахнув напис: «СУМІШ ПАЛКОГО ЗАХОПЛЕННЯ ТА ЛЕГКОЇ ПАНІКИ. СТАН СТАБІЛЬНО-НЕСТАБІЛЬНИЙ».

— Він... він про мене? — здогадався Тім.

— Розумний хлопець, — схвально муркнув кіт.

Трохи далі булькав акваріум, у якому плавали не рибки, а цілі сузір'я. Маленькі зірочки тихенько дзвеніли, торкаючись скляних стінок. Табличка на акваріумі попереджала: «ОБЕРЕЖНО: КУСАЮТЬСЯ. Особливо за похмурі думки».

— Навіть не думай про сумне, — порадив Рижик. — Вони це відчувають.

На корковій дошці висіли оголошення:

«ЗАГУБЛЕНО: чарівну паличку. Працює непередбачувано. Торкнетеся — можете стати жабою. Ми попереджали.»
«ПРОДАЄТЬСЯ: капелюх невидимка. Майже новий. Проблема — власники зникають частково»
«ЗДАЄТЬСЯ: літаючий килим. Швидкість висока, висота ідеальна, приземлення болюче.»

Тім перевів погляд на плакати: "НЕ ПАНІКУЙ — У ТЕБЕ Є ШКАРПЕТКИ", "ПЕРЕД СТРИБКОМ — ВИПИЙ ЧАЮ". Один із плакатів, на якому був зображений Рижик у капелюсі, нахабно підморгнув Тіму. Буквально.

— Ти мені підморгнув з плакату?

— Ні, — невинно відповів кіт. — Це мій двійник. У нього поганий характер.

Тім обійшов довкола, розглядаючи дива. У кутку трохи осторонь від всіх самотньо схлипувала маленька синя валізка. Біля неї лежала стопка носовичків і записка: «Не хвилюйтеся, зі мною все гаразд. Просто передивляюся дуже сумні фільми».

— Бідолашна, — співчутливо сказав Тім.

— Вона любить драми, — пояснив кіт. — Вчора дивилася "Титанік". Сьогодні відходить.

Біля великого зручного крісла стояв столик. На ньому — величезна чашка з написом "НАЙКРАЩИЙ МАНДРІВНИК УСІХ СВІТІВ" і надкушений рогалик. З чашки все ще йшла пара. 

— Тут хтось був щойно перед нами? — запитав Тім.

Рижик промовчав, дивлячись кудись убік.

Тіма знову, наче магнітом, притягнуло до Мапи. Деякі світи на ній яскраво сяяли, інші — ледь тьмяніли. Біля одного з них висіла табличка: "Останній вхід: 1998 рік. Останнє повернення: 1973 рік."

— Це погано? — тихо спитав Тім.

— Дуже, — так само тихо відповів кіт.

Тім обережно простягнув руку до одного з яскравих світів. Від доторка той луснув, наче мильна бульбашка, з веселим звуком:: "Пуньк!"

— Весело! — засміявся хлопчик.

Він торкнувся іншого. Цей був теплим і приємним на дотик. Але раптом з'явилася табличка: "ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА ДОПОМОГА. І крем від засмаги."

Тім злякано відсмикнув руку.

— Обережно, новачку, — промовив Рижик, підійшовши ближче. — Вона тебе відчуває.

— Як це?

Кіт раптом змінився. Його звична іронія зникла, очі спалахнули ентузіазмом. Він гордо промовив.

— Хлопче, ця красуня — то тобі не Google Maps, де можна просто знайти найближчу піцерію. Це ПУЛЬС ВСЕСВІТУ! Вона показує, де світи втратили свій «смак життя», де їхні кольори стали тьмяними, а жарти – несмішними! Наше завдання – повернути їм БАЛАНС! Бо світ без гармонії — це як шкарпетка без пари: ніби й є, але толку мало!

— Мапа жива, —  продовжив Рижик,  —  Вона знає, хто може допомогти і сама обирає мандрівника.

— А якщо я не зможу? Якщо я не підходжу?

— Зможеш, — надиво впевнено сказав кіт. — Інакше б ти тут ніколи не опинився.

Тім хотів запитати, що саме це означає, але в цей момент з-за високого стелажа з книгами почулося тихе металеве клацання, а за ним — ледь чутне дзижчання.

— Схоже, наш механічний друг прокинувся...