Розділ 1: Таємниця на Подолі

Уявляєте будинок, який втомився?

Ні не просто старий, а саме втомлений. Наче він одного ранку прокинувся, подивився на себе в калюжу, зітхнув і вирішив:
— Все. З мене досить.

Саме такий дім стояв на Подолі. Здавалося, він пережив усе на світі: атаку динозаврів, нашестя голубів-мутантів, три сезони ремонту у сусідів — і це тільки за останній тиждень. А потім, мабуть, вирішив, що шрами його тільки прикрашають, і залишився таким назавжди. 

Старезний. Похилий. 

Один балкон так нахилився, ніби змовницьки шепотів: 

— Чувак, не заходь. Я ледве тримаюся. 

А інший, навпроти, зухвало похитував перилами: 

— Та нормально все. Тримайся, друже. Тут весело!

Тим часом в  голові у Тіма точилася справжня битва.

— Тіме, ти справді хочеш це зробити? А якщо там щось вибухне? Або… що значно гірше… дадуть домашнє завдання на літо?

Його серце вистукувало так, ніби всередині завівся хом'ячок, який випив банку енергетика і тепер бігав у своєму колесі зі швидкістю світла. Руки злегка тремтіли — не від холоду, а від того відчуття, коли знаєш, що робиш щось абсолютно божевільне, але зупинитися вже не можеш.

А в кишені — записка. Містична. Заворождива.

Він знову витяг її. Перечитав. Уже вп’яте! Принюхався – пахло старими книжками й… електрикою?! “Мабудь, так пахне магія”, — подумав Тім

 Може, там невидиме чорнило? Дунув. Нічого. Сховав у кишеню. Знову дістав. Раптом, він щось пропустив? Можливо, там дрібним шрифтом написано: «Це жарт! Іди додому і з'їж морозива».

Ні. Все те ж саме:

«Тобі сюди. Зайди сам. Нікого не бери.
Світи чекають на тебе, Тіме.
Але поспішай — час спливає.
Біля старої аптеки на Подолі знайдеш відповіді.
Не бійся. Або бійся — але йди.

P.S. Візьми щось солодке в дорогу».

Мозок волав: — ЦЕ АБСОЛЮТНО БЕЗГЛУЗДО!

А ноги такі: — Еге ж! Ідеально! Погнали шукати пригоди!

Серце тремтливо додавало: — Страшно. Дуже. Але цікаво. А страшно-цікаво — це найкращий вид пригод!

Навколо вирувало життя типового київського Подолу.

Хіпстер із кавою в багаторазовому стаканчику фотографував «автентичну архітектуру» для свого Інстаграму. Дівчина з рожевим волоссям вигулювала коргі в комбінезоні з промовистим написом: «Я милий». А якийсь дядько читав газету — справжню, паперову! Це ж майже музейний експонат. Він її навіть гортав, а не скролив пальцем.

І серед усього цього — він. Просто Тім.

У шкільних кросівках, що зрадницьки тиснули на мізинець.З телефоном на якому — 36% заряду — справжня катастрофа. “Чи вистачить? А якщо він розрядиться в найвідповідальніший момент? А якщо там немає розетки?..” — “Спокійно, Тіме. Це ж не похід у Карпати”, —.намагався вгамувати він паніку.

За плечима бовтався рюкзак з його особистим всесвітом. Скетчбук для ідей, мініатюрний баскетбольний м’ячик у кольорах Golden State Warriors та сендвіч, що жив власним життям.

Але головне, що було в нього — відчуття, що ось-ось щось станеться. Щось захопливе й тривожне водночас.

— Чому ти тут, Тіме, а не вдома з какао, коміксами й теплими шкарпетками?

Бо записка. Ота сама. Головна винуватиця цієї історії.

Він знайшов її… ПІД ПОДУШКОЮ. Вранці, коли прокинувся.

Спочатку подумав, що це робота Макса - його старшого брата, великого поціновувача розіграшів. Одного разу він підклав Тімові записку: «Інопланетяни викрали твій мозок. Терміново з'явитися на кухню за компенсацією у вигляді печива».

Але почерк у Макса був... ну, як спроба восьминога грати в тетріс на слизькій підлозі під час землетрусу. Мама б точно дописала про шапку. А тато — про уроки.

А ця записка… Шрифт — витончений, майже королівський. Папір — пахне ваніллю й електрикою. А коли торкаєшся, пальці м'яко поколює.

У голові миготіло тільки одне питання: — ХТО ЦЕ НАПИСАВ?

Тім навіть вигадав їй назву і абревіатуру для автора: Т.А.П.Д.Т. — Таємна Агенція Пригод для Тіма.

Найбільше дивував постскриптум. Хто пише містичні послання і при цьому турбується про твій перекус? Наче лист від таємного агента, який по сумісництву працює твоєю бабусею.

Тім роздумував. Аж цілих ТРИ хвилини. Рекорд глибокого аналізу.
Потім зітхнув і прошепотів сам до себе:
— Ти або неймовірно допитливий, або просто божевільний. У будь-якому разі — вперед.

До речі, шоколадний батончик він таки прихопив. Про всяк випадок.

І от стояв. Готовий. Ну майже. Якщо чесно відсотків на 37. Решта 63% — суцільні сумніви непереборне бажання чкурнути додому.

Але одне питання затмарювало все інше: хто ж написав цю записку… і звідки знає його ім'я?