39. Маленьке диво

- Треба мабуть перенести, - похмуро пробурмотіла Маргарита, дивлячись на те, як подругу в білому раз-у-раз пробирають дрижаки.

Навіть незважаючи на розкішне вбрання, яке будь-яку звичайну жінку перетворить на королеву, Юля зараз виглядала як маленький привид. Складна зачіска з мережевими квітами, які повторювали малюнок на сукні, робили риси обличчя ніжними та більш витонченими. Жодних ознак холоднокровної бізнес-пані не залишилося в образі.

"А може варто було втекти разом з Червоним?" - малодушно думала пані Середа (поки що), намагаючись зрозуміти, що тремтяча лань з величезними зеленими очима дивиться на неї із дзеркала.

Слів подруги вона не чула, а тому не відповіла. Ну а білявка сприйняла мовчання як згоду.

- Гадаю, він нормально це прийме, - негайно почала розмірковувати вголос Рита. - Звісно, неприємно, й гостей назапрошували, але ти щойно з полону... Словом, дзвони Максові й кажи, що тобі погано, або краще я зателефоную...

- Ні! - злетіла хмаринкою невагома тканина спідниці від різкого оберту. - Все добре, це просто схвильованість.

До Юлі щойно дійшло, що казала подруга і що збиралася зробити. Білявка так і завмерла з відкритим ротом від несподіваного перевтілення маленького білого привида на сніжну фурію. Отямившись, саркастично посміхнулася.

- Ти знаєш, ти не перша моя наречена, і я сама заміж виходила... Те, що з тобою відбувається - не схвильованість, більше нагадує нервовий зрив.

- Так, Сотнікова, швидко заспокоїлась й опанувала себе. Припини розводити паніку, - наказала наречена, чим викликала мимовільне бурмотіння:

- Вона мене заспокоювати буде...

- Саме так, - не змінюючи тон керівниці, кивнула Юлія Володимирівна. - Хто з нас свідка? Хто повинен заспокоювати та підтримувати наречену, налаштовуючи всіх на позитивний лад?

Рита дивно подивилася на брюнетку, а потім зітхнула та посміхнулася.

- Нарешті на людину стала схожа, а то як з того світу встала. Ходімо, ми вже на десять хвилин затримуємося. Стережися, щоб Кирієенко не вирішив, що ти передумала. Шкода хлопця, стільки з тобою натерпівся.

- А мене не шкода? - спалахнула Юля, але розвинути думку не встигла, бо її перервали слова свідки:

- А від твого вигляду взагалі серце розривається. Ось тільки не розумію я такої твоєї реакції. Ти ж кохаєш його до нестями.

- Це тому що він владний, постійно контролює, завжди намагається керувати...

- Ключове слово "намагається".

- Гей, на чиєму ти боці?

- Я об'єктивна, - відрубала білявка. - Що ще?

- Вимагає, щоб я до нього переїхала, весь час дзвонить, коли я з подругами зустрічаюся, весь час загрібає своїми лапами так, що не вдихнути, особливо, коли спить.

- От збоченець, - зубоскалила Ритка, проте Юля вже не звертала на слова уваги, продовжуючи виливати свої переживання.

- Я боюся знову опинитися під цілковитим контролем, як з Волковим, тому що мені складно йому відмовити. Я ж бо начебто... кохаю його.

- Не переймайся, власницькі зазіхання ось-ось закінчяться, - відмахнулася свідка.

- Чому ти так вирішила?

- Тому що ти станеш дружиною. А з дружиною поводження інше. Це зараз ти, начебто, в будь-який момент пурхнути з рук можеш, а потім так просто не відкрутишся.

- Мій досвід говорить про протилежне, - пробурмотіла Юля. - Волков тільки після заміжжя почав права качати... І якщо Максим зараз такий, то я просто не знаю...

- Трясьця, Юлько, чому раніше про свої страхи не казала? Зараз справді не на часі!

На підтвердження слів свідки до кімнати зазирнув Володимир Сергійович.

- Ну що ви тут, дівчата? Їхати давно вже час. А тепер хоч кортеж організовуй, щоб вчасно встигнути.

- В процесі вмовляння, пане полковнику, - стала струнко Маргарита. - Наречена передумала заміж виходити.

- Нічого я не передумала, - обурилася Юля, підхопила спідниці й впевнено покрокувала до виходу.

Поява батька подіяла миттєво. Відколи це вона так розкисла та відколи страх може зупинити її на обраному шляху? Вона вже прийняла рішення. Нехай не розумом, а серцем, проте це її рішення. Й часу комизитися вже не було.

Виклик від Максима пролунав, коли вони вже були на півдорозі до РАГСу. Схоже в чоловіка здали нерви, тому що голос був вкрай занепокоєний.

- Алло, у тебе все гаразд? - одразу вигукнув у слухавку. - Вже наша черга підходить.

- Пробач, ми запізнимося, - приречено видихнула Юля. - Я надто довго збиралася...

- Я... зрозумів... добре, я домовлюся... У тебе все гаразд? - повторив питання Макс. Напевне щось у голосі нареченої здалося йому підозрілим. Професійна чуйка працювала добре.

- Не переймайся. Я їду в машині. Поряд Рита й батько, вони не дадуть мені втекти, - спробувала пожартувати Юля.

- Справді? - недовіра забриніла у слухавці. Чи то наречений вирішив підіграти, чи то серйозно побоювався її втечі.

- Ну, у мене ще буде можливість, коли ми будемо підходити до будівлі, - усміхнулася жінка, вирішивши, що він таки жартує.

- Я зустріну тебе!

Тут уже жодних варіантів не лишилося...

- Максе!

- Що?

- Тобі не здається, що це занадто?

- Лякати мене втечею в такий момент? Так, здається, - стримано прогарчав чоловік.

- Пробач, я нервую, - знітилася Юля, й справді такий собі жарт вона вигадала.

- Я також, - видихнув Максим. - Гаразд, я пішов домовлятися... Юль.

- Що?

- З тобою точно все гаразд? Якщо... - подальші слова застрягали в горлянці, але Макс вперто вичавлював їх із себе, проте не спитати не міг: - ти... не... хочеш... то...

- Зі мною все гаразд. Я хочу.

- Добре, - видих полегшення, здавалося, дмухнув навіть через ґаджет.

Виклик перервався. Юля поклала телефон в кишеню свого білосніжного манто й також видихнула.

Завдяки вправності Маргарити як водія приїхали раніше, ніж передбачали, але все одно запізнилися.