35. Рішуча пропозиція

Максим заворожено спостерігав за тим, як виблискує відображення вогника в чарівних зелених очах коханої. Він так довго готувався, аж ось у найвідповідальніший момент закляк. І це не дивно, адже сьогоднішня спроба вже п'ята. Першу він відмінив, коли під час перегляду фільму Юля мимохіть промовила, що не розуміє, як можна вискочити заміж через місяць після знайомства. І хоч на той час вони зустрічалися вже три місяці, чоловік вирішив почекати.

Ледь строк перевалив за півроку, пан Кирієнко запланував другу спробу, проте термінове відрядження Юлі зірвало таємно сплановане освідчення. Третю спробу перервав він сам через терміновий виклик на важливий об'єкт охорони. Людей у їхній швидко зростаючій агенції було досі замало. Четверту, яка була запланована на вчорашній вечір, довелося відмінити через хворобу пані Середи. Навіть залізні леді час від часу розкисають.

Байдуже на бронь у ресторані та всілякі зайві атрибути. Цього разу Макс вирішив не здаватися, не брати тайм-аут, не чекати на одужання. Він переніс подію додому. Ігристе вино замінив глінтвейн, виноград - апельсини й помело, а яловичий стейк - нежирна риба.

Аж ось зараз, коли блискучі від хвороби очі дивилися із щирим захопленням і вдячністю, він раптом закляк.

- Все добре? - Юля легко стиснула пальцями долоню та стурбовано зазирнула в очі чоловіка. - Втомився? Тільки не кажи, що я тебе заразила.

- Ні, - нарешті отямився й ніжно посміхнувся коханій. - Просто трохи дрижака спіймав.

Чорні виточені брови поповзли по лобі, й Макс відразу зрозумів, що це ознака не стільки здивування, скільки усвідомлення. Тому якщо він негайно щось не зробить, то може статися все що завгодно. Чоловік торкнувся пальцями вільної руки губ, що вже ворухнулися, щоб спитати.

- Тщщ. Я занадто довго чекав, тому дай спершу сказати, - Юля слухняно завмерла, щоки стали помітно червоніші, тепер уже не через температуру. - Тобто спитати... ти станеш моєю дружиною?

Зависла тиша. Серце чоловіка гупало у скронях, на лобі виступили краплинки поту. Він повільно прибрав пальці від губ.

Ну?

- Я подумаю, - холодно промовила ця нестерпна зміюка.

- Довго? - насупився пан Кирієнко. Все ж таки він не очікував ані відмови від приборканої Горгони, ані невизначеності, яка була їй невластива.

- Ще кілька хвилин, - Юля відкинулася на стільці, закрила очі та завмерла.

"Вона знущається?!" - волав внутрішній голос, але висловлювати питання, що вертілося на язиці не став. Поблажливо дозволив жінці вчиняти так, як їй хочеться. Тим паче, що ослабленому хворобою мозку напевне зараз складно формулювати думки. Макс усміхнувся цьому своєму припущенню.

Але це була правда. Пані Середа, признатися, вже розмірковувала над тим, що в гарячці й не таке ввижається. Й усе ж таки щось таке вона підозрювала. Тож варто дізнатися подробиці. Хоча які пожуть бути подробиці в освідчення?

"Як він там сказав? Ти станеш моєю дружиною?"

- Навіщо? - раптом спитала Юля, не розплюющуючи очей.

- Таке спритаєш, - пробурмотів Максим. - Хочу тебе... Сім'ю, дітей. Ти ж з моєю мамою спілкувалася...

- То це через тиск батьків?

- Не кажи дурниць.

- Дітей, кажеш?

- Так.

У відповідь знову тиша. 

- Твій час на роздуми спливає.

- Добре. Я згодна, - швидко кивнула, не бажаючи втратити можливість, але щойно розплющила очі вигукнула: - Ні!

Паніка забриніла в голосі брюнетки, коли вона побачила ошалілі сині очі:

- Максиме, ні! Припини! Ти також захворієш! Ні... - заперечення потнули в поцілунку, а слабкі спроби відбитися не мали жодного шансу проти закоханого ведмедя. Ну й зараза до зарази також не прилипла.

Наступного дня провідати хвору прийшла Маргарита. Новину про заміжжя сприйняла насторожено:

- Ти вагітна?

- Та ні, - знизала плечима Юля, подумки підраховуючи, чи не пропустила вона чогось у циклі. Про всяк випадок. - Із чого такі питання?

- А із чого така терміновість? Невже Кирієнко не міг почекати поки ти вичухаєшся? Як нормальні люди пішли б до ресторану.

Юля лише усміхнулася, пригадуючи тужливу історію про провалені спроби, яку їй розповів Максим.

- Ні, ти - то самозрозуміле: хвора, закохана, - ніяк не могла вгамуватися Рита. - Але ж він мав би розуміти... Єдина вагома причина - твоя неминуща вагітність...

- Причина була. Нехай і менш вагома, - виважено перервала лебедіння пані Середа. - Тож годі розводити паніку. Краще скажи, чи будеш ти свідкинею на весіллі? Я б Каті запропонувала, але Ромчик ще занадто маленький...

- Питаєш... Звісно буду!

***

Як почувається середньостатистична жінка напередодні весілля, Юлія Володимирівна уявлення не мала. Сама вона відчувала лише жах. Страшенне сум'яття холодило тіло до самих кісток. За два дні до часу "Хер" нещасна повністю загубила себе та відчуття реальності. Вона шипіла на підлеглих, змішуючи ціпеніти; негайно звільняла тих, хто завинив; гиркалася з керівництвом... І негайно вибачалася перед усіма.

- Юлю, - прагматичний гендиректор і цьому стану підлеглої вирішив знайти застосування, - у мене до тебе буде прохання. Софія Петрівна поїхала з дорученням, і я залишився без помічниці перед доволі складною зустріччу. Тому я хочу взяти на зустріч тебе. Не треба супитися, - посміхнувся Павло Павлович. - Твоя роль буде складнішою за виконання функцій секретаря.

- І я яку ж роль ви для мене визначили? - звела брову брюнетка.

- Ту, яка підходить тобі найкраще - безжального та холоднокросного критика. Спрямуй всю свою лють у роботу.

Пані Середа криво посміхнулася. За роки спільної роботи з паном Зегером він почав сприймати її як молодшу родичку. Поводився відповідно: спокійно сприймав її недоліки й іноді дозволяв собі такі ось жарти.

Що лишалося Юлі? Тримати обличчя. Сьогодні, наприклад, не дуже добре вийшло.

- Не ображайтеся, Юліє Володимирівно, - негайно зрозумів її реакцію генеральний директор і поспішив реабілітуватися. - Ваш характер просто ідеально підходить Зегер-груп і мені.