32. Смартфон

До кабінету пурхнула Надія, притискаючи стос документів до грудей. Як не дивно, під керівництвом Олени Степанівни навіть ця не надто працьовита дівчина примудрилася почати розбиратися у тонкощах професії секретаря.

Спроб причарувати пана Кирієнка вона не облишила, але чоловік був такий байдужий до цих спроб, що вони абсолютно не заважали. Натомість Надійка з кожним днем ставала дедалі серйознішою та по-діловому злою. Можливо, дівчина вирішила довести непокірному упертюху, що варта більшого. Й що до чималенького розміру грудей додається ще й чималенький розум.

В цей день зранку Максим Євгенович оцінив зусилля секретарки, через що вона негайно розтанула та наробила купу помилок. Перехвалив...

Пан Тягнибок поїхав у справах, а пан Кирієнко тільки збирався, тож в дівчини з'явилася можливість побути з "коханим босом" наодинці. Так, саме так. Максима Євгеновича вона за очі називала коханим босом, а Євгенія Сергійовича - веселим босом. Ось така класифікація.

Рідкісний момент Надя змарнувати не могла, адже коханий бос останнім часом приїжджав тільки ближче до вечора. Ось і намагалася вона якомога більше траплятися йому на очі, заходила до кабінету за кожною дрібницею: то спитати щось, то повідомити про дзвінок.

Макс дивувався такій (як він гадав) працьовитості підлеглої, проте зосереджувати на цьому увагу не став, адже за великим рахунком вся ця метушня лишень ганяла вітер й особливої користі не несла. Втім, як і шкоди.

На все більш відвертий флірт дівчини також намагався дивитися крізь пальці, вважаючи таку поведінку "вбудованою програмою" конкретної особини жіночої статі.

Дзвінок від Юлі виявився несподіванкою. Надія щойно зайшла в черговий раз запропонувати каву, бідкалася, що керівник має втомлений вигляд та пропонувала масаж. Відмахуючись від неї як від набридливої мухи, пан Кирієнко прийняв виклик. Він навіть не глянув на екран, тому здивовано відняв слухавку від вуха, коли на його стандартне привітання ніхто не відповів.

Від лаконічного надпису "Середа Юлія Володимирівна" по тілу розповзалося тепло. Він досі не змінив підпис на щось більш інтимне та навіть світлину не зробив. Зараз це здавалося великим недоліком. Чудово було б сфотографувати її сплячою, зараз милувався б...

Макс крутнув головою, струшуючи рожеві шмарклі зі своїх мізків. Юля чомусь мовчала, тому він повторив:

- Алло. Я тебе не чую. Я зараз передзво...

- Не треба. Я тут, - почув він тиху відповідь, наче вона казала не в слухавку.

- Зара, стривай хвильку, - Макс відняв слухавку від вуха, розвернувся до секретарки, що наче кліщ вчепилася в його плечі, й тихо, але суворо, сказав: - Мені не потрібен масаж, Надіє. Іди вже працюй.

Дівчина зблідла й швидкими кроками вийшла з кабінету, тож чоловік міг спокійно повернутися до розмови, без сторонніх поглядів та вух.

- Щось трапилося? - промуркотів у слухавку, але ласкавий тон не оцінили.

- Я що не можу подзвонити тобі просто так? - з викликом спитала у відповідь пані Середа.

Вона чудово почула й про Надію, й про масаж, й фразу "шию не чіпай" ще до початку розмови. Вона була така здивована, що навіть сказати нічого не могла. І з кожною миттю все палкіше розгоралася лють.

Про Надю, яка "не для роботи" вона пам'ятала досі. Здогад, який майнув тоді, але був відкинутий як неможливий, тепер підтвердився. Картина вимальовувалася чітка.

"Я ревную? Пф. Що за маячня? Але терпіти таке не стану", - миттєво вирішила жінка.

- Звісно що можеш, - розгубився пан Кирієнко через несподіваний сплеск роздратування з боку коханої.

- Вибач за нестриманість, - одразу ж пролунав холодний голос з динаміка. - Робота... - знайшлося універсальне виправдання. - Я просто хотіла повідомити, що по обіді збираюся з Ритою провідати Катю з Ромчиком.

- Добре. Я приїду о...

- В цьому немає потреби, - заперечила пані Середа. - Працюй. Я просто повідомила.

- Ти знов? Я приїду, - Макс навіть підвівся готовий негайно зірватися з місця.

- Хіба в тебе роботи нема? - брюнетка зупинила порив його ж словами. - До того ж, ти просто не встигнеш. Гаразд, бувай.

Не дочекавшись відповіді, Юля перервала виклик, лишивши розгубленого чоловіка з його думками.

Вона закрила очі, намагаючись приборкати хвилі люті, й відштовхнула від себе смартфон. Гаджет проїхав по гладенькій поверхні стола та стукнувся в органайзер для канцелярських приладів - подарунок якогось з партнерів. Металева кутова лінійка, якою директорка жодного разу так і не скористалася, але яка чомусь ішла в комплекті з дорогим вінтажним набором, похитнулася та випала. Гострий кут прошив нещасний телефон наскрізь. І лінійка-вбивця так і лишилася в ньому стирчати.

Юля розгублено втупилася на неймовірне видовище, аж поки по селектору з нею не зв'язалася Маша. Вона повідомила про відвідувачку.

Маргарита пожурилася з передчасної гибелі гаджета, та в наступну мить схопилася та потягла брюнетку геть, дорогою обіцяючи, що після відвідин Каті вони неодмінно придбають їй нового найліпшого електронного помічника.

Пані Середа під теревені білявки навіть засмутитися забула. Важливих дзвінків як і зустрічей на сьогодні заплановано не було, тож придбання нового телефона й справді могло почекати. Юля витягла небезпечний інструмент із дисплея, разом з тим пригадуючи, яка інформація в телефоні може бути втрачена безповоротно. Такої напевне було небагато, адже інформація здебільшого зберігалася в хмарах.

Рита майже силоміць витягла подругу з кабінету й потягла коридором. Юля, як могла швидко, дріботіла на своїх підборах. Сама ж висока білявка у зручних сліпонах жодного дискомфорту від "перегонів" не відчувала. Ще й підбурювала Юлю йти швидше. Вони сіли в дбайливо відремонтовану "десятку" й вирушили вбік оселі Катерини, яка опинилася сам на сам із маленьким босом. Через забаганки якого хотілося верещати від розчулення та помирати від втоми одночасно.

Двері тихенько відчинилися й перед гостями з'явилася скуйовджена господиня. Її очі були червоними та припухлими, наче вона щойно плакала. Виявилося, що не наче...