27. Старий ворог та нова загроза

Павло Павлович Зегер зазвичай розпочинав свій ранок з переглядання вхідної документації. Робота нудна, але без неї ніяк. Спершу він розбирав паперові листи, добре, що зараз їх було не так уже й багато. Потім вивчав зведені звіти, які надсилала йому секретарка. Далі повідомлення особистої пошти. І нарешті звіти підрозділів.

Та це зазвичай.

Сьогодні ж генеральний директор вже цілих п'ятнадцять хвилин сидів над одним єдиним листом, який мав необережність прочитати першим. На конверті значилося "конфіденційно", тому помічниця не читала лист сама, а лише розрізала конверт для зручності керівника.

- Завбачливий сучий син, - вголос прогарчав у пустому кабінеті чоловік.

Як пам'ятав Павло Павлович Віктор Андрійович Сучков завжди поводився дуже завбачливо. Лише одного разу він скоїв помилку: вирішив ошукати самого пана Зегера. До того ж, пійманий на гарячому нахаба не тільки не повинився, а й пообіцяв жорстко помститися,  за що опинився на лаві підсудних.

Пан Зегер довго чекав на підступ з його боку, років двадцять, напевне, чекав. Чекав всі три роки, що колишній фінансовий директор провів за ґратами. Потім кілька років після його звільнення. Й пізніше згадував не раз. Аж ось, щойно, так би мовити, розслабився, як давній ворог нагадав про себе.

Лист не містив жодної інформації, яка могла б прямо вказати на відправника. Лише питання: "Ще не забув, що треба озиратися?" Незважаючи на довгий та буремний шлях у бізнесі, Павлові лише одного разу погрожували таким чином. У ті далекі часи його молодості, коли подібна погроза була у вжитку повсякчас. Сучков, що виходив під конвоєм, волав її та виблискував зазвичай безбарвними очима, в яких до цієї миті не можливо було прочитати жодної емоції.

Виринаючи зі спогадів, Павло Павлович потер перенісся двома пальцями - ознака того, що він щось вирішив.

Доволі доречно кілька тижнів тому Зегер-груп інвестувала в охоронне агентство. Завдяки перевірці, яку було проведено перед цим, гендиректор точно знав, що контора варта довіри, а отже і власну безпеку їм довірити можна.

***
Дзвінок застав Макса в дорозі. Реклама несподівано швидко дала результати, тож останні кілька днів проходили в постійних перемовинах з клієнтами. Розподіл ролей, який засновники охоронної агенції зробили до початку роботи, змінився на протилежний. Язикатий та компанійський пан Тягнибок чомусь майже весь час проводив у конторі, тоді як пан Кирієнко, який був не надто сильний в дипломатії, їздочився містом та домовлявся про співробітництво з різними організаціями.

Те, що інвестор раптом вирішив стати клієнтом, змусило напружитися. Раптом геть недоречно пригадалися події минулорічної давності, та його найбільша особиста хиба в кар'єрі охоронця. Втім Макс швидко відкинув неприємні асоціації.

Судомно пригадуючи свій розклад, кляв себе за те, що так і не спромігся купити щоденник. Зрештою домовився на четверту. При найгіршому розвитку подій, якщо він не встигатиме, до пана Зегера поїде Євгеній.

На щастя пам'ять Макса не підвела, та й день пройшов без непередбачуваних ситуацій. Типовий договір, який йому допомогла скласти Мишка, подобався більшості клієнтів, тож не доводилося щоразу вигадувати велосипед із їхніми юристами. Контракти підписували швидко, хоч поки що на зовсім короткий термін. Все ж таки охоронна компанія "Фортеця" тільки з'явилася на ринку.

Макс під'їхав до скляної коробки Зегер-груп за двадцять хвилин до призначеного часу. Радів, що встигне заскочити до коханої, адже під кінець дня без неї ставало тужливо. А тут волею випадку опинився так близько. Навіть в паху занило від передчуття швидкої зустрічі. Він досі не міг насититися нею. Ця жінка просто зводила з розуму, ледь опинившись у полі зору.

На жаль чи на щастя, в кабінеті інвестиційної директорки не було. Марія повідомила, що вона пішла на нараду кілька хвилин тому. Максим невдоволено хекнув. Переривати нараду навіть заради нього пані Середа не стане, та й у нього самого не лишалося часу, щоб бігати по офісу у пошуках своєї Горгони. Тому він повернувся до ліфта.

За останній рік ставлення генерального директора до безпеки покращилося. Тепер відвідувач міг зайти до приймальні тільки після дзвінка та ідентифікації зовнішності. Хороший надійний захист.

Пан Кирієнко натиснув на кнопку виклику, подивився у камеру та відрекомендувався. Двері за мить відчинилися, й чоловік пройшов по широкому холу до секретарського стола, де за спиною елегантної пані поважного віку знаходилося кілька великих дубових дверей.

- Добрий день, - привітала помічниця керівника, підводячись. - Проходьте, Павло Павлович чекає на вас.

Вона показала відвідувачеві на одну з дверей, почекала поки пан Кирієнко порівняється із нею та зайшла до кабінету.

Максим уже не раз зустрічався з генеральним директором. Чоловік видався йому цілком адекватним: не сноб, що зазнався, але й панібратського ставлення собі не дозволяє, спокійний, але не закутий - звичайний, одним словом.

Чоловіки потиснули руки, посідали у крісла й оглядали одне одного кілька митей, поки секретарка не вийшла з кабінету. Після цього пан Зегер посміхнувся й почав обговорення своєї проблеми.

Пан Кирієнко чув подібні історії багато разів. Давній ворог, погрози - нічого надзвичайного. Справу злегка ускладнювало те, що поки що про такого собі Сучкова фахівець з безпеки нічого не знав, а клієнт не міг повідомити. Втім, знаючи ім'я та загальну інформацію, цей недолік Макс планував найближчим часом усунути.

- Павло Павловичу, вам відомо, що ми не стільки забезпечуємо охорону, скільки намагаємося не допустити виникнення небезпечної ситуації. Тож мені потрібно буде провести комплекс заходів.

- Так, звісно, робіть все, що потрібно, - кивнув генеральний.

Й вони почали обговорення щодо того, які саме заходи доведеться провести агенції, а також вартість послуг. Пан Кирієнко заповнив бланки й договір та передав документацію клієнтові. Той пообіцяв повернути їх підписаними, щойно поспілкується зі своїм юристом.