24. Ревнощі

Пан Кирієнко похмуро розглядав документи перед собою. Думки чоловіка були далеко, проте погляд такий зосереджений, що через деякий час це привернуло увагу партнера.

- Щось не подобається? Чи думаєш, що інвестор заріже? - друг усміхнувся на слові "інвестор".

- Та ні, нормально все. Я не про те.

Євгеній задумливо гмикнув й вийшов з кабінету. Там статечна жіночка років сорока розкладала теки у високі шафи. Їх поки що не облаштований офіс виглядав великим та порожнім. Між входом та кабінетом директорів височила секретарська стійка, за якою повинна була бути секретарка Надія. Праворуч - зона для відвідувачі зі зручним кутовим диваном й кількома офісними кріслами, які були розставлені навколо овального стола. Тут за необхідності й зустрічі проводити можна. Трохи далі - офісний стіл й шафи, які бухгалтерка наповнює поки що здебільшого пустими  теками. Й нарешті ще одні двері до службових приміщень: роздягальні, кімнати для відпочинку та туалету.

- Олено Степанівно, а де Надійка?

- Покурити вийшла, - закотила очі жінка. - У неї, бачте, від запаху фарби очі сльозяться.

Бувала бухгалтерка не потурала нікому, в тому числі і собі, а безладну поведінку дівчини сприймала майже як особисту образу.

- Фарби? - Жека принюхався, але не відчув жодних сторонніх запахів. - Коли прийде, дві кави хай зробить. Як зазвичай.

- Швидше самому буде зробити, - пробурмотів Максим, коли друг повернувся до кабінету. - Надію треба міняти.

- Я не для того її брав. Дівчинка буде подавати каву й посміхатися клієнтам.

- Еге ж. Тільки якщо в цей час їй не заманеться кудись завіятися. Поговори з нею, інакше це зроблю я.

- Який ґедзь тебе покусав? - обурився пан Тягнибок.

Макс не відповів. З голови ніяк не йшов вчорашній випадок. Ритка не злазила з нього аж до самого вечора. Спершу відвези її до машини, потім відтягни на СТО. Там терпи нескінченні суперечки й торгування з майстрами. Потім відвези її до супермаркету та допоможи обрати вино, тому що вона, бачте, ні в чому, окрім віскі, не розбирається. І як апофеоз - відвези до новоспеченої подружки до шостої.

Терпіти білобрисе чудовисько сил більше не було, тому привіз її до місця посиденьок трохи раніше. Та це нічого. Не вижене ж її пані Середа, якщо Ритка прийде трохи раніше. Навіть його, Макса, не вигнала, а подругу - тим паче. Й байдуже, що знайомі вони з тією подругою всього півдня, зате по магазинах вже ходили.

Здихавшись нарешті білявки, чоловік навіть не помітив, як завис, бездумно вдивляючись у двері під'їзду, за якими мить тому зникла Маргарита. Він не одразу зрозумів, хто звідти вийшов та пройшов у півкроці від нього. Але на те, щоб зібрати думки, вистачило миті. Він дуже добре запам'ятовував обличчя - робота така. Й це обличчя він точно запам'ятав.

Микола Кологуб, власною персоною.

Макс розвернувся та став спостерігати, як чоловік підійшов до своєї машини, яка, як і машина Макса, притулилася на узбіччі. На обличчі світлобрового грала легка усмішка, а наостанок він поглянув вгору на вікна пані Середи та посміхнувся ще ширше.

Внутрішній звір роздратовано загарчав. "Чого це він так радіє? Немає у місті, кажеш? Немає можливості поговорити? Ось зараз точно була така можливість, але "оцей" точно не виглядав, як покинутий коханець. Навіть навпаки... Вона просто збрехала, щоб тримати закоханого дурника на короткій шворці".

...Тепер самовдоволена усмішка суперника з'являлася перед очима кожного разу, як Макс закривав їх. А у скронях билася відчайдушна лють. Ревнощі.

- Друже, сьогодні ще співбесіди, - вбився клином у спогади Євгеній. - Люди порозбігаються від вигляду твоєї похмурої мармизи.

- Якщо вони злякаються мого вигляду, то їм робити нічого в охороні, - гаркнув пан Кирієнко, але потім видихнув й сколошкав волосся на голові, намагаючись отямитися.

- Авжеж... Дідько! Де носить це непорозуміння? - спалахнув Жека, піддаючись настрою друга.

В цю мить до кабінету витончено пурхнула Надя. Худі стегна стягнула коротка вузенька спідниця, майже не лишаючи місця для фантазії. Натомість верхня частина наряду була доволі ошатна. Вільна кремового кольору сорочка з довгими пишними рукавами була заправлена в спідницю. Великі легкі волани підкреслювали чималенькі груди.

Втім "вау-ефекту" модниці досягти не вдалося. Обом керівникам в цьому вбранні вона нагадувала морського коника. Та Надійка про те не знала, тому відчайдушно намагалася зобразити таку собі ласкаву хижачку, підкорювачку чоловічих сердець.

Предметом полювання вона обрала Максима Євгеновича, оскільки Євгеній Сергійович був одружений. І справа тут була не принциповості чи совісті, просто розрахунок дівчини казав про те, що самотнього голодного чоловіка притиснути до нарощеного нігтика буде значно легше.

Втім, за ті кілька днів, що вже встигла відпрацювати красуня, а Надія без зайвої скромності вважала себе такою, пан Кирієнко так і не звернув уваги на дівочі принади. Як не намагалася, одягаючи найвідвертіше своє вбрання, жодного компліменту або хоча б зацікавленого погляду вона не отримала.

Проте здаватися так просто було не властиво юній хижачці, тому вона обійшла робочий стіл та встала за спиною в пана Кирієнка. Низько схиляючись, поставила філіжанку праворуч від чоловіка. При цьому її груди притиснулися до чоловічого плеча, а губи інтимно промовили: "Ваша кава".

Максим підвів погляд від документів й поглянув на вкрай знахабніле створіння. Євгеній пирснув і ретирувався з кабінету. Надійка цей маневр одразу відзначила, але зрозуміла його на свій лад, вирішивши, що партнер залишив їх наодинці інтимно погомоніти.

Вже сміливіше дівчина випросталася та почала розминати чоловічі плечі.

- Надіє, що ти робиш? - Макс ледь стримувався, щоб не вилаяти знахабнілу дівчину, але тій почувся в голосі боса млосний натяк.

- Ви дуже напружені, - знову схилилася до вуха чоловіка. - Я роблю вам масаж.

Масаж насправді допомагав, тому керівник вирішив поки що не вбивати дівчисько, а дати йому другий шанс. В наступну мить тонкі пальчики ковзнули на ключиці, пишні груди притиснулися до потилиці, Надя потягнулася до краватки, що наче зашморг душила Макса весь ранок, та послабила вузол. Проте коли грайливі пальчики почали швидко розстібати ґудзики на сорочці, чоловік перехопив їх однією рукою.