22. Буремний шопінг

Макс увійшов до спальні й оглянув простір. Нічого тут не нагадувало про те, що в кімнаті ночувала гостя. Ліжко прибране, на стільці висить його чорна футболка, у дзеркалі шафи-купе відображається його похмура статура. Важкі завіси закриті, тому в кімнаті панує напівтемрява. Чоловік упав на покривало й заплющив очі.

Вночі виспатися так і не вийшло. Виявляється можна геть не відчувати втоми від сповненого клопотами дня та сп'яніння, якщо в сусідній кімнаті в твоєму ліжку спить Юлія Середа. Вранці також не надолужив. Юля піднялася вдосвіта, розбудивши його ледь вловимим рухом у квартирі. Навичка, яку він розвинув спеціально для роботи, зіграла з ним поганий жарт. Потрібно було спати далі, довго й наполегливо, до тих пір поки гостя не прийшла б його будити. Навіщо? Просто для того, щоб вона довше залишалася в його квартирі, просочуючи простір своєю присутністю.

Максим непомітно заснув. Сон був важкий та липкий, ніяк не хотів відпускати, навіть коли до вух долинула мелодія дзвінка. Нарешті чоловік відірвав голову від ліжка. Схоже тільки зараз його накрило похмілля.

Невдоволено бурмочучи він відповів на виклик й негайно був оглушений шаленим криком Ритки:

- Кирієнко, бігом сюди! Катя народжує!

- Яка Катя? - крізь сон він навіть не міг зрозуміти, хто волає на нього з динаміку.

- Яка, бісові ріжки, та сама! Бігом сюди, кажу. Моя машина зламалася, а ти ближче за всіх.

- Куди? - приречено проревів Макс, впізнавши нарешті голос метушливої подруги. Мотнув головою, проганяючи рештки сну, й підтюпцем рушив до виходу.

Почувши адресу, здивувався, до місця було хвилин п'ять на машині. Й справді недалеко. А побачивши компанію, що зібралася, здивувався вдвічі більше.

Рита зустріла його ледь не біля самої дороги й, розмахуючи руками наче млин, провела машину до місця дислокації. Біля старенької десятки кольору мокрого асфальту, яка перекрила собою виїзд, стояли Юля та Катя. Пані Середа погладжувала колишній помічниці поперек, не звертаючи уваги на Макса. Інших водіїв чомусь видно не було, хоч рух тут зазвичай доволі жвавий.

- Може краще швидку викликати? - поглянув на Катерину, що сперлася на капот, глибоко дихала й навіть тихенько стогнала.

- Ні, - раптом гаркнула вона. - Мені ще речі з дому треба забрати. Рушай швидше, бо у тебе в машині народжу, - пригрозила насамкінець.

- Чого це у мене? - розгублено обурився чоловік, але слухняно відчинив дверцята, коли жінки наблизилися.

Юля з Катею сіли позаду, а Рита стрибнула поруч з водієм, щоб показувати дорогу. Пан Кирієнко зі зростаючим жахом прислухався до стогонів на задньому сидінні.

- Як? Як так вийшло? Хіба ти не знала, що тобі вже народжувати? - необізнаний подробицями батьківства чоловік не міг зрозуміти, чому Мишка довела себе до такого стану.

- Цей процес не контролюється жіночим організмом! - гримнула на нього за подругу пані Середа. - Краще швидше їдь.

- Боюся, що буде сильно трясти, - зізнався Макс, на що отримав команду у три голоси: "Швидше!"

Він слухняно надавив на педаль. Пощастило, що патрулі не зустрілися, та й на світлофорах гальмувати не доводилося, спіймали зелену хвилю.

Біля будинку Катерини, Юля отримала з рук подруги ключі й стрімголов помчала за сумкою породіллі. Майбутня матуся завбачливо залишила її в передпокої.

- А Гена де? - раптом згадав про чоловіка попелястої Максим.

- На зустрічі, - пропихала Катя. - Поїде просто до лікарні. У нас партнерські пологи.

- Жах який, - вирвалось у чоловіка, але на щастя йому ніхто не відповів.

Катя затихла, відпочиваючи в проміжках між переймами, а Рита величезними очима дивилася на неї з переднього сидіння.

- Щось я передумала заводити дітей, - нарешті видихнула вона. - Це навіть гірше ніж поранення. Там знеболювальне вкололи і все, а тут...

- А тут нова людина намагається з'явитися, - посміхнулася Катя. - Переконувати ні в чому не буду. Лише скажу, що щоб зрозуміти, треба хоч раз спробувати, - й підморгнула високій білявці, яка хитала головою.

- Ну, якщо ти навіть в такому стані не передумала, то я ще подумаю, - нарешті посміхнувшись, пообіцяла Рита.

Невдовзі до машини увірвалася Юля, й перегони відновилися. Але не на довго, в центрі застрягли в заторі.

- Та що за трясця твоїй матері?! - з передсердя вилаялася Ритка, а Катя знову часто задихала, намагаючись полегшити біль від чергових переймів.

- Гаразд, дівчата, тримайтеся, - гаркнув Макс й став поволі вивертати на хідник. 

Звісно, такий маневр не лишив нікого байдужим. Ні того, хто їхав просто перед ним, ані того, хто був вимушений від'їхати назад, щоб не "поцілувати" божевільного в зад, ані люди, які відстрибували в різні боки та розлючено заглядали у вікна. Всі гуділи, гомоніли, лаялися. Та невдовзі це божевілля лишилося позаду. Daewoo знову виїхала на дорогу й понеслася.

Проте до лікарні вони під'їхали геть з іншого боку. Щоб дістатися до місця, потрібно було пройти через чималенький двір. Макс вискочив з машини й підскочив до задніх дверей.

- Як ти дивишся на те, що я тебе понесу, Мишко? - зазирнув він у машину, простягаючи дівчині руку.

- Не знаю. Я ж важка, - зізналася Катя, - але давай спробуємо.

Максим звів брову "Така крихітка не може бути важкою", допоміг дівчині вибратися, закинув її руку собі на плече й обережно підняв. Йшов швидко, намагаючись якомога менше трясти свою ношу. За ним з речами породіллі чимчикували Юля з Ритою.

- Ну нарешті, Катрусю! - вигукнула лікарка в приймальні. - Я вже весь телефон тобі обірвала. Гена скоро буде?

- Має встигнути, - пропихала Катя, знову опинившись на ногах.

- Зараз глянемо має чи не має, - гмикнула лікарка й повела породіллю за білі двері. Медсестра схопила речі й манула за ними.

Всі троє переглянулися.

- Що тепер? - спитав Макс.

- Гадаю варто дочекатися Геннадія, - висунула припущення Юля.

- Оце, трясця, оновила гардероб, - видихнула Маргарита та широко посміхнулася. - Незабутнє перше знайомство. Мені вже подобається це місто. Проте, - вона розвернулася до друга, - потрібно забрати моє доробло й дотягти до СТО, якщо її ще на штраф-майданчик не відтягли. Допоможеш?