18. Ні пуху ні пера

- Не може бути, - вирвалося зітхання в пані Середи, й вона уперла долоню, відсторонюючись, щоб розгледіти свого рятівника. - Що ти тут робиш? - луною повторила питання, вдивляючись в обличчя Максима.

- Живу, - усміхнувся той. - Он там, - він кивнув на будинок за її спиною, - в квартирі номер шістнадцять. А ти? Не схоже, що вирішила зайти на гостину.

- Я в... барі була, - Юля не одразу наважилася визнати, що напивалася на самоті.

- Це я відчуваю, - гмикнув Макс. - А конкретно в цьому дворі ти що забула?

- Чекала на таксі...

Тільки зараз вона зрозуміла, що досі була притиснутою до чоловічого тіла і, здавалося, шкірою відчувала його пришвидшене серцебиття. Спробувала відсунутися. Вийшло, проте не одразу.

- Невдале ти місце обрала, - пан Кирієнко неохоче розімкнув обійми, - таксисти цей двір по півгодини шукають. Там якась помилка на мапі. Скасовуй замовлення. Ходімо, я відвезу тебе.

- Не треба.

- Чому? Мені не важко. На каву, либонь, проситися не буду, щоб твій хлопець не ревнував.

Макс не обертаючись пішов до своєї машини. Його розпирало від злості, але він боявся показати свої емоції Юлі. Примхлива жінка легко могла образитися й відмовитися від поїздки, проте...

Якого біса вона робить на іншому кінці міста? Чому сама п'є в барі? Де той горезвісний коханець? Як вона додумалася піти пізнім вечором до усамітненого двору чекати на таксі?

Сівши за кермо, Макс автоматично відкрив дверцята й похмуро дивився на силует, що поволі наближався у світлі фар.

Юля здавалася зараз навіть меншою, ніж він її запам'ятав, навіть на підборах. Хода трохи невпевнена, чи то через сп'яніння, чи то через страх, який довелося пережити. Чоловік тихо вилаявся від думки, що якби він хоча б на кілька хвилин затримався, то просто під його носом могло статися невиправне. Від цієї думки кров холола в судинах. Хотілося вилаяти жінку, відрізати хотіння тому вироку, що посмів торкнутися її хвилину тому, а разом з ним ще й її коханцю, який відпустив свою жінку саму в якийсь бар на краю географії.

Нарешті пані Середа тихенько сіла в машину на сусіднє сидіння. Від усвідомлення того, що вона поруч та в безпеці тепло почало розтікатися по судинах. Все обійшлося. Вона поруч.

Якимось незрозумілим чином Юля відчувала лють Максима, від чого відчувала занепокоєння. Розлючений ведмідь лякав навіть більше, ніж смердючий сявка до того.

- Пробач... - чомусь вирвалося в неї, але Юля поспішила виправитися. - Я хотіла сказати... Дякую, що допоміг і зголосився підвезти.

- Будь ласка, - видихнув чоловік й змусив себе посміхнутися.

Він хотів додати: "Більше так не роби", але передумав. Зрештою вона не дитина. Макс виїхав з двора й рушив за маршрутом, яким і не сподівався проїхати найближчим часом.

- То чому ти була сама? - не втримався від питання, поки вони їхали, вдаючи, що слухають радіо.

- Микола поїхав у відрядження. Мені було нудно. Ось і вирішила пригадати молодість, відвідати заклад, в якому давно не була, - відповіла Юля, не замислюючись.

Вона досі була страшенно втомлена, трішечки п'яна й трохи злякана. Тож усі тверезі думки, установки й заслони зникли в невідомому напрямку.

- Ну, і як враження? - гмикнув Макс.

- В цілому, приємні, - тим самим відповіла пані Середа. - Багато що там змінилося, але якість напоїв мені сподобалася й приємне спілкування також.

- Спілкування? З довбнем у дворі?

- Ні-і, - скривившись засміялася жінка. Зараз вона вже могла посміятися над ситуацією. - З барменом. Приємний юнак виявився.

- Он як? Мені вже починати ревнувати?

- Ні. Він молодший, - махнула рукою жінка та закотила очі.

- На скільки, - не вгавав водій, навіть від споглядання за дорогою відірвався.

- Не знаю. А хіба це має значення? - розгубилася Юля.

- Для мене так, - Максим знову спрямував погляд на дорогу, риси його обличчя значно пом'якшали, він більше не був розлючений, але не схоже, що жартував. - Адже я також молодший за тебе, але не вважаю це перепоною, тому що ти чудово виглядаєш і подобаєшся мені.

- Це ж треба. Він казав щось схоже, - пригадуючи пробурмотіла Юля. - Чи це мені так здалося? ...Не думала, що ти молодший. Навіть навпаки. А скільки тобі?

- Можна сказати, що двадцять дев'ять.

- Як це "можна сказати"? - зацікавилася Юля.

- Не важливо. Двадцять дев'ять.

- Гаразд, - роздратовано протягнула вдивляючись в дорогу. - О, ми майже вдома.

Пройшло ще кілька хвилин, і Daewoo зупинилася на узбіччі біля входу в під'їзд.

- То як, на чай запросиш рятівника? - не міг не випробувати удачу Макс.

- Ти ж казав, що не будеш проситися, - скептично звела брову брюнетка.

- Казав, що не буду проситися на каву... та й Микола у відрядженні, - хитро примружився, як нещодавно бармен, Максим.

- Це неважливо, - похитала головою Юля й потягнула ручку, відчиняючи дверцята машини.

- Бувай, - схилившись до вікна махнув чоловік, зачинив дверцята і вдарив по газах. Юля навіть промовити нічого не встигла.

"Образився?" - майнула думка та була швидко відкинута. Яка різниця?

І лише переступив поріг власної квартири, пані Середа раптом згадала що Катя щось казала про інвестиції. Максим знову забув з нею поговорити про це чи не захотів?

***
 

Макс, як і обіцяв, подзвонив Катерині, щойно завершили всі справи з реєстрацією компанії. Дівчина невдоволено бурмотіла через те, що він довго вовтузиться, й призначила зустріч наступного ранку, до початку робочого дня.

Зустрілися вони на парковці. Пан Кирієнко заразом і з чоловіком Каті познайомився - Геннадієм. Той прискіпливо огледів здорованя, але поводився привітно. Виявилося, що він також якась шишка в Зегер-груп. З Геною попрощалися у ліфті, й білявка потягла Макса до свого кабінету.

Там вона докладно пояснила свій план і те, що вже встигла зробити.