15. Протистояння

Десь хвилину Юля сиділа наче статуя, але раптом стрепенулася та пішла до телефону. Розмову з можливими партнерами з компанії "Торо" ніхто не відміняв. Дуже скоро мана, навіяна несподіваними візитом і поцілунком пана Кирієнка, пройшла. Й решту дня директорка провела в напруженій роботі. І лише дорогою додому, коли пані Середа дивилася крізь вікно машини на місто, що починало запалюватися вечірнім життям, до горла підкотилася паніка.

А раптом до неї у сон знову припхається Максим?

- З вами все гаразд, Юліє Володимирівно? - спитав водій, напружено роздивляючись її у дзеркало заднього огляду, коли вони під'їхали до будинку директорки. Субординацією він не нехтував, проте час від часу батьківська турбота проявлялася у його ставленні.

- Так, Вадиме Сергійовичу, вибачте, - почала збиратися пані Середа.

- Вам би себе поберегти, - з турботою в голосі сказав чоловік, виходячи з машини. - Моя мала також вся в роботу занурилася, так аж змарніла бідолашна, - поділився наболілим, коли відчинив пасажирці дверцята й допомагав вийти.

- Передайте донці вітання від мене й скажіть, що багато працювати шкідливо для здоров'я та особистого життя, - посміхнулася Юля.

Це як раз було про неї.

- Отож бо й я їй про це весь час кажу, - не зрозумів жарту водій.

Пані Середа попрощалася з ним і поволі рушила додому. Поки піднімалася у ліфті, подзвонив Микола. Почувши голос коханця, стала почуватися ще більш самотньою.

- Коли ти приїдеш? - із сумом спитала вона, сідаючи на свій шоколадний диван.

- Тут все гірше, ніж передбачалося, - зітхнув пан Кологуб. - Зовсім не розумію, куди дивилися керівники, коли вирішили відчиняти офіс у цій дірі. Довелося переглядати весь колектив, міняти перелік послуг. Тільки почали йти клієнти, тому не можу я зараз все кинути.

- Я розумію...

- У тебе все добре? Тебе ніхто не турбує? - Микола досі пам'ятав про дивний виклик на конгресі та боявся, що він повториться.

Звісно, Юля заперечувала те, що їй погрожували. Заборонила ділитися своїми припущеннями з її батьком. Але при тому навідріз відмовилася пояснювати причину своїх сліз і розповісти, з ким розмовляла по телефону. Занепокоєння Миколи то згасало, то знову з'являлося, проте наполягати він не хотів. Норовлива жінка легко могла образитися та послати його під три чорти.

- Так, Колю, все нормально. Просто на роботі так втомлююся, що вранці не пам'ятаю, що робила з вечора.

- Тоді більше не набридатиму. Лягай спати раніше.

- Дякую, любий.

- Солодких снів.

Жінка задумливо вдивлялася в екран свого телефону, який вже давно згаснув. В голові крутилося питання, чому вона так і не змогла розповісти про те, що її турбує? Чому стала уникати відвертих розмов, не заграє зі своїм хлопцем? Адже раніше такого не було.

Саме тому, що Микола одразу зміг викликати її на відвертість, вони й зійшлися. Їм легко було бути разом. А тепер усіма цими секретами й недомовками вона наче вибудовує стіну між ними та все псує. З іншого боку як можна розповісти коханцю про те, що тебе схвилював інший чоловік? Що хтось сторонній безсоромно відверто увірвався в життя і навіть сон?

Глибоко зітхнувши, Юля рушила до ванної. Роздягаючись помітила, що одяг став їй вільнішим. Спробувала роздивитися себе у дзеркало, але воно було занадто маленьким, щоб оглянути себе на весь зріст. Тому, як була в білизні та панчохах, поспішила до спальні.

Із задоволенням провела руками по талії, яка стала значно тоншою.

"Хоч якась користь від цього шаленого ритму", - з посмішкою подумала вона. В білизні та панчішках вона собі подобалася, як ніколи. Повернулася, щоб оцінити вигляд ззаду й помітила щось на попереку. Наблизилася до дзеркала й роздивилася темну пляму. Синець. Звідки?

Відповідь прийшла миттєво. Кирієнко своїми ведмедячими лапами заграбав та зім'яв її з такою силою, що залишився слід від пальця. По тілу побігла мурашва. Не від згадки про близькість чоловіка, а від слів, які пролунали насамкінець: "Це поки що". Вона знову здригнулася всім тілом, не розуміючи, чи то від збудження, чи то від страху.

Зазвичай Юля сама обирала своїх чоловіків, навіть у школі. Вибір завжди робився виважено, претендент повинен був відповідати певним критеріям і мати загальноприйняті позитивні якості. Таких хлопців насправді було небагато, проте, якщо претендент підходив, пані Середа сама пропонувала зустрічатися.

А все через вихований батьком характер. Навіть якщо представник чоловічого племені був у захваті від зовнішності дівчини, він не наважувався сповістити про свої наміри прямо, побоюючись суттєвого супротиву. Хтось зітхав здалеку, хтось застосовував хитрість. Сьогодні ж уперше в житті їй відверто оголосили війну за її ж прихильність. Це збурювало, змагатися Юля полюбляла, й у той самий час лякало - знову опинитися в залежності, як у стосунках з колишнім чоловіком, вона не хотіла.

Отже треба стояти до останнього...

***

Макс не зрозумів, як опинився біля свого будинку. Не відомо, як він примудрився доїхати на машині в такому стані. З моменту виходу з будівлі Зегер-груп перед очима стояло здивоване обличчя пані Середи. А ще, варто було заплющити очі, як всередині все розпирало, в паху нило. Здавалося, він досі відчуває піддатливе тіло в своїх обіймах. Вона відповіла на його поцілунок, а це означає...

"Ні чорта це не означає, Максе! Й ти сам це чудово розумієш".

Він гучно видихнув. Емоціям коритися не можна.

Незважаючи на те, що бажання володіти цією жінкою вже завдавало майже фізичного болю, чоловік намагався розмірковувати тверезо. Їх з Юлею нічого не пов'язує, тож ненав'язливо підібратися не вийде. Крім того, що він міг дати жінці її рівня, з її способом життя? Красивого себе? Маячня!

Що далі, то дужче. Потрібно не тільки знайти точки перетину, підняти свій статус, а ще й вигадати спосіб позбутися боввана, який тиняється поруч та якого Юля називає своїм хлопцем.