13. Нічний дзвінок

На другий день Конгресу Юля відвідувала заходи в компанії Миколи й головного болю. Обидва супутники були наполегливі й не хотіли йти навіть після того, як вона випила ліки та запевнила, що з нею все буде гаразд.

Уважно вивчивши програму заходів, директорка з інвестування вирішила, що почне день із семінару з ризиків, а потім присвятить час інвестиція в будівництво.

Семінар виявився навдивовижу пізнавальним, а спікер - справжній розумничок. Розповів все якнайпростіше та якнайдоступніше, надав цікаву візуалізацію. Навіть Микола сприйняв інформацію й тихенько коментував у найцікавіших місцях. 

Чи то ліки нарешті допомогли, чи то чудово проведений час, але біль нарешті відступив і був забутий. На зміну йому знову прийшов захват. Перед обідом вирішили пройтися вздовж стендів і подивитися на новинки та інновації.

Стенд, біля якого зібрався цілий натовп роззяв та журналістів, помітили відразу. Юля, як завжди, була проти того, щоб увірватися в натовп, але піддалася на вмовляння коханця й слухняно рушила за ним. Пан Кологуб упевнено тягнув за собою жінку, поклавши її руку на згин свого ліктя. Проте, щойно вони дісталися до місця, із захватом відскочив від неї.

- Миколайович нам готель оплатить, коли я привезу йому таку новину, - з яскравою посмішкою озирнувся він та знову розвернувся до презентації.

- Готель вже оплачений моєю компанією, - пробурмотіла Юля. - Може трохи відійдемо? - вона притиснулася до чоловіка, коли відчула, як зі спини її хтось починає підпирати. 

- Там погано чути, - дістаючи свій смартфон та починаючи запис, пожалівся Коля. - Почекай трохи, я зараз.

- Я там тебе почекаю, - кивнула вбік місця біля стіни Юля.

- Угу, - чоловік вже знімав відео та в її бік не дивився.

Пані Середа, розштовхуючи людей, вибралася з натовпу. Склала руки на грудях і перехрестила ноги. Уїдливо відзначила, що тут чути анітрохи не гірше, а видно значно краще ніж там, де стояв коханець. Але знімати відео, щоб довести йому свою правоту, не стала. Дріб'язково це якось. Адже чоловік приїхав сюди зовсім не через роботу, просто хотів підтримати, коли гендиректор навіть секретарку не дав взяти із собою, мотивуючи це тим, що в офісі вона більше потрібна.

То що поганого в тому, що Микола захопився й навіть знайшов привід обґрунтувати користь подібних мандрів для свого керівництва?

- Ви закриті від всього світу чи від конкретної людини?

Серед галасу презентації, журналістів, що перекрикували одне одного, та гомінкого натовпу, тихий звук знайомого голосу з оксамитовими нотками став як удар блискавки, що прошила від маківки до п'ят. Юля навіть не зрозуміла, чи здригнулася вона, чи ні.

І як цьому чоловікові вдавалося читати її так легко? Звідки він знає про те, що вона не може знаходитися серед натовпу? Але піддаватися на провокації пані Середа не збиралася.

- Чому ви вирішили, що я закрита? - не повертаючи голови, тихо спитала вона, але Макс почув.

- Постава. Ви зав'язуєтеся у вузол, коли почуваєтеся вразливою, - він хотів додати "як справжня змія", але не став. Сперечатися й сваритися з нею не хотілося. Просто побути трохи поруч, поки ще є така можливість. - То це не через те, що помітили мене?

- Я вас не помітила.

- Але не здивувалися, коли я раптом опинився поруч? Не схоже на правду.

- А навіщо мені брехати? - Юля нарешті поглянула на чоловіка.

Зведена вгору чорна брова й щире здивування в очах показали Максові, що дарма він вирішив, що вона впізнає його у натовпі, лише мимохіть мазнувши поглядом. Адже Юлія Володимирівна не шукала у натовпі знайому постать цілий ранок. На відміну від нього.

- Так, я занадто високої думки про себе. Вибачте, - кивнув пан Кирієнко й пішов за вже знайомою Юлі делегацією.

Пані Середа прослідкувала за широкою спиною в чорному форменому піджаку. Усвідомлення того, що Максим її більше не дратує, трохи здивувало.

Пан Кирієнко вже зник з поля зору, коли повернувся Микола.

- Щось цікаве побачила? - поцікавився він, намагаючись прослідити за поглядом коханки. - Хочеш подивитися ближче?

- Ні, - похитала головою Юля, а погляд досі був спрямований кудись вглиб залу. - Хочу їсти.

- Тоді якнайшвидше до ресторану, - широко усміхнувся пан Кологуб, він досі дуже радів своїй удачі.

Обід пройшов без пригод і дав обом сили продовжувати знайомитися з новими проєктами, інформацією та людьми. А ще ані в цей день, ані в наступний пан Кирієнко на очі більше не потрапляв.

"Швидше за все, - вирішила Юля, - його роботодавці знайшли те, що шукали, й поїхали додому".

Проте недомовка, яка виникла між ними, не давала Юлі заспокоїтися. Втім, подумати про це як слід під час відрядження так і не вдалося.

А коли приїхала додому, тим паче...

Нові проєкти вимагали до біса часу та уваги. Пані Середа так втомлювалася, що переступаючи поріг своєї квартири, негайно вимикалася. І тепер вона точно знала, що цілком може існувати у несвідомому стані. Тіло саме про себе потурбується: нагодує, помиє й вкладе спати без допомоги свідомих команд від мозку.

Вперше прокинувшись після такого автомаичного вечора, вона довго намагалася пригадати, що відбулося напередодні. Адже остання її думка була: "Зараз дві хвилини посиджу", а ще образ рідного шоколадного дивану... 

На ранок вона виявила себе роздягненою у ліжку, поряд валявся досі вологий рушник, а на кухні знайшлися сліди пізньої вечері.

Після цього випадку Юля міцно пообіцяла собі, що в найближчі вихідні обов'язково гарненька відпочине... та не склалося. Після третього разу проведеного в автоматичному режимі вона змирилася.

"Врешті-решт, я ж не роблю чогось дивного, - міркувала вона. - Не ходжу гола по дахах, не дзвоню ночами людям (телефон спеціально перевіряла) и взагалі займаюся корисними справами для свого організму. Тож нічого страшного в цьому немає".

Так вона заспокоювала себе до одного незвичного ранку, коли прокинулася від дикого збудження. Трохи порахувавши, зрозуміла, що близькості з чоловіком у неї не було вже більше місяця. А оскільки Микола поїхав до іншого міста відкривати новий філіал, нагадати їй про це було нікому. Аж ось організм сам згадав.