12. Прощення

Десь півгодини тому Максим з усіх сил намагався змусити себе слідкувати за ситуацією в ресторані та за злегка напідпитку, а тому гамірними, дипломатами, проте погляд раз-у-раз повертався до точених плечей і витонченої шиї. Тонкі прядки темного волосся вибилися з високої зачіски і ніжно торкалися оксамитової шкіри, викликаючи бажання зробити те саме.

Навіть напарник помітив, що з Максом щось не так, і порадив засмиканому товаришу піти освіжитися, адже до кінця зміни було ще трохи більше години. 

Той послухався, і це навіть трохи допомогло. Проте вже біля виходу до основної зали Кирієнко зустрів Юлю та ще й мав можливість наблизитися впритул.

Тепер голову заполонили геть інші думки, але про ту саму жінку. Пані Середа не одразу впізнала його. Й це зачіпало. Та найгірше було потім... І її погляд, і її рухи повідомляли про те, що вона так само ненавидить його, як і в останню зустріч рік тому. Невже батько не розповів їй чи швидше вона не стала нікого слухати, вважаючи, що правильна думка лише одна - її? "Та зараз це вже не важливо".

- Кого я намагаюся обдурити? - ледь чутно застогнав він та опустив голову на кулак.

- Максе, ти в порядку? - торкнувся плеча напарник, а потім гмикнув: - Тільки не кажи, що погано почуваєшся.

Кпини про погане самопочуття в їхньому товаристві з'явилися після того, як до оперів перевели якогось "татусевого синочка". Мабуть, хлоп'як добряче схибив, і татусь вирішив його розуму навчити. Але той мінятися не хотів й на кожну вимогу почати працювати відповідав, що погано почувається. Випадок був років десять тому, а може й більше, але кпин прижився й став чудовим стимулом триматися до останнього в робочий час.

- Відвали, Семене, - огризнувся Макс, а рудий товариш задерикувато йому підморгнув:

- Що за краля?

Як і очікувалося, від професійного ока тілоохоронця не приховалася пильна увага напарника до пані Середи, а також їхня невеличка розмова.

- Колишня підопічна.

- Гаряча, - промовив Семен і хіба що не облизнувся.

Макс не відповів. Навіщо доводити, що насправді вона холодна, як змія, якщо Семові все одно не доведеться з нею спілкуватися?

Тим часом Юля за своїм столиком геть засумувала. Схоже білявка Ліночка з жінками знаходити спільну мову не вміла, до того ж пані Середа справила на неї таке сильне враження спочатку, що розповідь про проєкт, який, по суті, був водоспадом пустих балачок, перетворилася на щось геть марне. З рештою брюнетка не витримала:

- Загальну концепцію я зрозуміла, - перервала дівчину на півслові, - але сьогодні доволі пізно. Вчинимо так: надсилайте комерційну пропозицію на цю адресу, - простягнула візитівку, - а я на свіжу голову все перегляну і вам відповім. Також, якщо виникнуть якісь питання, ми зможемо знову зустрітися.

- Дуже дякую, - блакитні очі розширилися до розміру ресторанних тарілок. - О, візьміть і мої контакти.

Юля стримано посміхнулася, приймаючи візитівку ніжно персикового кольору. Специфіка компанії цієї дівчинки напевне не сподобається Павлу Павловичу, але оскільки пані Середа обіцяла, то документи обов'язково перегляне.

Вони з Миколою попрощалися з Ангеліною й поспішили покинути ресторан.

- Я думала, вона ніколи не замовкне, - видихнула Юля, опинившись на вулиці.

- Обережніше, тебе досі можуть почути, - хитро примруживши око, попередив Коля, - й твій бездоганний образ буде зіпсовано.

- Він уже був зіпсований, коли я ревнивою фурією налетіла на вас, - почулося коротке гмикання.

- Мені приємні твої ревнощі.

- А от я відчула себе цілковитою дурепою.

- Не схоже на тебе, робити поспішні висновки.

- Була одна обставина...

Юля не хотіла розповідати про те, що зустріла примару минулого, яка окрім того, що кардинально змінилася зовнішньо, перетворившись з грубого байкера на елегантного чоловіка, та ще й під'юджувала розповідями про те, як її чоловік заграє з іншою.

Однак Микола не лишав жодного шансу недомовкам, продовжуючи допитуватися.

- Яка обставина? Не уявляю, що може збити тебе з колії.

- Я декого зустріла...

- Кого? Чоловіка? Може це мені вже час ревнувати?

- Ні, - цього разу Юля не розлютилася на жарт з приводу власницьких ревнощів, і це змусило чоловіка насправді захвилюватися.

- Ні, не чоловіка, чи ні, не ревнувати? - розпитував він уже серйозно.

- Це був чоловік, але ревнувати тобі не варто, тому що я його ненавиджу, - втомлено визнала Юля.

- Невже колишній чоловік?

- Дякувати богу, ні. Волков захоплений своєю новою родиною, тож до мене йому діла нема.

- А, авжеж, але хто ж тоді? Є хтось, про кого я не знаю?

- Я намагалася не пригадувати цю пригоду... - почала пані Середа, викликаючи в чоловікові нову хвилю занепокоєння.

Він намагався не показувати цього, але втрачати Юлю найближчим часом він не планував, а якщо на горизонті показався суперник, хтозна, як може обернутися. Тому Микола в усіх подробицях розпитав про ту саму пригоду й, лише дізнавшись усе, полегшено видихнув. Не суперник.

Реакція коханця жінці видалася дивною. Не було співчуття, на яке вона очікувала. Здавалося, що він взагалі не думав про події, про які вона оповідала, а шукав в її словах щось геть інше.

Якось зовсім невесело повернулися до готелю. Навіть музичні фонтани не допомогли повернути романтичну атмосферу вечору. Опинившись у номері, Юля підхопила змінний одяг і рушила до душу. Микола, бажаючи прибрати напруженість, хотів напроситися з нею, але жінка м'яко відмовила, посилаючись на важкий день. Коханець не став наполягати.

Стоячи під розслаблюючими теплими струменями, Юля ніяк не могла позбутися спогадів про пана Кирієнко. Картини минулого та теперішнього змішувалися у свідомості, вивертаючи душу навиворіт. Тоді батько кілька разів намагався виправдати охоронця в очах дочки. Наводив докази та факти, показував документи та відеоматеріали. Розповідав, що Сашко насправді давно опаскудився. Наркоманом, як припустив пан Кирієнко, він не був, але мав іншу залежність - азартні ігри.