10. Прощавай, марево

Всупереч очікуванням Максима, Катерина повернулася якось аж занадто швидко. Вигляд мала діловий та заклопотаний. Вона негайно сіла за телефон, обдзвонила кілька чоловік, роздала вказівки й уткнулася гарненьким носиком в монітор. В скельцях окулярів в невагомій оправі замиготіли різнокольорові відблиски.

Невдовзі з кабінету стрімко вийшла директорка, на ходу кинула: "Я в генерального" й вискочила з приймальні. Макс здивовано поглянув їй у слід, проте навіть з диванчика вставати не став, як робив це зазвичай, щоб прослідити маршрут. Він думав, що пані Середа зараз буде кожному стрічному розповідати драматичну історію свого викрадення, про святого водія та холоднокровного вбивцю, а вона поринула в роботу так, наче й не було нічого.

- Залізна леді, трясця... - пробурмотів чоловік собі під ніс, але Катя почула.

- Вона над цим проєктом давно б'ється. Особисте прохання генерального. З різних сторін до складного партнера підходи шукала, - посміхнулася секретарка, на свій лад зрозумівши його слова. - Юлія Володимирівна дуже працьовита.

Макс поглянув на дівчину, що наче світилася від захоплення цією жінкою. Він би таку поведінку назвав інакше, але нехай буде "працьовита". Мовчки кивнув й зручніше вмостився на своєму дивані. Решта дня пройшла в запалі трудоголізму в усіх, окрім пана Кирієнка.

А коли робочий день закінчився у всіх, навіть у пані Середи, почався період активності для тілоохоронця.

Після того, що відбулося напередодні, треба бути насторожі. Адже помститися за розорене "гніздо" й арештованих товаришів для негідників може стати принциповою справою. Й тепер розмінюватися на сентименти на кшталт викрадення вже ніхто не буде. Тому бодіґард якомога непомітніше оглядав простір довкола, намагаючись виявити будь-яку можливість небезпеки.

Юля його роботу з усіх сил саботувала: намагалася пройти в прохід першою, йшла стрімко та поривчасто, не реагувала на зауваження.

 Тільки сівши в машину, Макс зміг трохи розслабитися й все ж таки заговорив з Горгоною:

- Потрібно перевірити ваш кабінет на наявність сторонніх пристроїв.

Пані Середа глибоко зітхнула, але не відповіла.

- Тоді в понеділок близько дев'ятої під'їдуть хлопці.

- А раніше ніяк? - холодно озвалася директорка з продажів.

- Коли? - видихаючи, прогарчав чоловік.

Знову вона у всьому висуває свої умови.

- Близько сьомої... ранку.

- Спитаю.

- До помешкання пані Середи їхали мовчки. Юля, чіпляючись поглядом за яскраві вивіски, раптом подумала, що їй страшенно хочеться опинитися в якомусь клубі з подружками, як це було колись в студентські роки. Напитися до хитання всесвіту й стрибати  під запальну музику, поки в грудях не заколе від недостатності кисню, поки біль в ногах не стане таким сильним, що неможливо ступити, поки єдиним свідомим почуттям в тілі не стане бажання спати.

Зітхання вийшло таким голосним, що жінка зніяковіла та поглянула на супутника, чи не почув він. У першу мить навіть не зрозуміла, що за чоловік сидить поруч. Весь день вона намагалася не дивитися в обличчя пана Кирієнка, побоюючись знову зустрітися з холодним поглядом убивці.

Те, що він поголився, Юля помітила, але нових рис не розгледіла. Проте тепер раптом помітила високі вилиці й запалі щоки, тобто поки що тільки одну щоку - праву. Чітко окреслене вузьке підборіддя, яке раніше здавалося безформним. На тлі поголеного обличчя брови здавалися більш густими.

Зустрівшись з пронизливою синявою очей, Юля зрозуміла, що щось не так. Лише за мить вона усвідомила, що машина стоїть і навіть мотор не працює, а вона продовжує розглядати свого охоронця.

- Ти поголився, - сказала вона, щоб хоч якось пояснити (в першу чергу собі) тривале розглядання.

- Ага. А ще до перукаря на третю годину записався, але не судилося, - відвернувся чоловік, виходячи з машини.

Юля вчинила те саме.

- Вирішив позбутися негативу? - гмикнула пані Середа. - Враховуй, що вбивство таким не очистиш.

- Проте безпідставні звинувачення однієї Горгони - легко, - не змовчав пан Кирієнко. 

- Як ти мене назвав?

- А ти мене як? Я життя тобі врятував. Здурів твій Сашко, а ти й не помітила. Я не спец у цих справах, звісно, але вважаю, що справа в наркотиках...

- Та він би ніколи! - зойкнула жінка так, що охоронець в холі одразу підібрався.

- Все добре? - поцікавився він, поглядаючи то на жінку, то на чоловіка.

- Так, - кивнула Юля, - пробачте.

Вони швидко зникли в ліфті, де пані Середа негайно прошипіла:

- Не потрібно рівняти всіх по собі, пане Кирієнко.

- Експертиза все прояснить. Впевнений, що твій батько зможе тобі все докладно розповісти. Покаже висновки судмедів, покаже відео з затримання. Звіт аналітика, психолога. Все, що забажаєш. Шкода, що мене в цей момент не буде, щоб подивитися на твоє витягнуте обличчя, - ледь контролюючи себе, наступав чоловік. Він вже втомився від цієї сварливої курки й примари її любого Сашка.

Місця для маневрів у вузькій кабінці не було, тож Юля дуже швидко сперлася на стіну. Вона більше не відчувала страху по відношенню до пана Кирієнка, тільки розгубленість. Проте вірити в його слова відчайдушно не хотіла.

Аж ось стулки поповзли в боки, й охоронець знову стрімко розвернувся, виходячи з ліфта. Він почекав поки хазяйка квартири відчинить двері й м'яко за плечі відсунув її від дверей. Мимоволі розлютився, коли від його дотику жінка здригнулася.

"Наче я хоч раз її скривдив", - роздратовано подумав, але промовчав.

А Юля сама не зрозуміла, чому раптом сіпнулася, коли великі долоні легко торкнулися її рук. Адже знала, що охоронець захоче зайти до квартири першим, що намагатиметься відсунути її, як робив це раніше. Але не очікувала, що торкання буде таким...

"Треба пропити заспокійливого", - зрештою вирішила, пригадуючи, чи забрала вона з тумбочки в лікарні призначення лікаря. Потираючи скроню, в якій несподівано запульсував біль, зайшла до передпокою. Звично скинула черевички й плащ, розклала все по місцях. Знову завмерла, очікуючи повернення бодіґарда. Й пройшла до вітальні, щойно побачила, як він вийшов зі спальні.