3. Лігво Горгони

Сашко зазвичай ставив автомобіль на муніципальному паркувальному майданчику неподалік від будівлі, де жила керівниця. І Юлія Володимирівна була зовсім не проти того, щоб пройтися до нього пішки. Так і сьогодні, він чекав на звичному місці й неабияк здивувався, побачивши поряд з пані Середою бородатого здорованя. Втім розгубленість тривала лише мить, водій швидко опанував себе й начепив на обличчя звичну ввічливу усмішку. Привітався, потиснув руку новому знайомому й сам відрекомендувався, навмисне сильно здивувався, почувши про професію пана Кирієнка. Потім звичним жестом відкрив дверцята, а коли директорка пірнула в машину, зачинив їх.

Максим Євгенович сів поруч з водієм, але на дорогу не дивився, уважно вивчаючи особистий щоденник керівниці. Олександр впізнав його по обкладинці та серпанку почерків Юлії та її секретарки.

Сашко хотів спитати про плани виїздів на сьогодні, але його випередили.

- То ми сьогодні цілий день в офісі? Це добре, - пробурмотів охоронець, коли пан Ткач майже відкрив рота.

Водій скоса глянув на нього невдоволено, а потім звернув увагу на дзеркало заднього виду. Навіть звичної ввічливої усмішки на обличчі пасажирки не було. Погляд, що був спрямований у вікно, був холодним й неймовірно важким. Дивлячись на неї зараз, Сашко вже міг повірити у те, що прізвисько Горгона, яке вперто переслідувало Юлію Володимирівну в компанії, вона заслуговує.

Під стінами офісу опинилася вчасно, навіть незважаючи на невеликий затори по дорозі. Макс вийшов з машини й оцінив довколишній простір. Місце не дуже радувало. Тобто зовсім не радувало. Відкритий майданчик для автомобілів, довкола купа будівель. З найближчої офісної будівлі - скляної коробки з деінде відкритими тонованими вікнами - стріляй, не хочу. Хоча тут навряд чи планується вбивство, більше вірогідно викрадення.

Водій, поки Макс роздивлявся, часу не гаяв, випустив Юлію Володимирівну машини й сів назад, від'їжджаючи. Кирієнко ледь встиг підскочили до підопічної.

- Максиме Євгеновичу, будь ласка, співробітники дивляться, - раптом простогнала вона.

- Не зрозумів? - розгублено спитав чоловік.

- В занадто близько, - прошипіла жінка крізь зуби, намагаючись відсунути широкі груди від свого плеча.

- Хіба? - не повірив Макс, але все трохи відступив назад.

Вони разом зайшли до будівлі. На прохідній питань не виникло, директорка з продажів спокійно пройшла із супроводом. Кирієнку швидко виписали тимчасову перепустку спитавши тільки ім'я. І тільки коли вони піднялися ліфтом на потрібний поверх, почався суцільний безлад. Співробітники, як скажені кидалися в різні боки, грюкаючи дверима кабінетів. Ті, хто сховатися не встиг, якомога швидше несли я до ліфтів, нерозбірливо вітаючись з керівництвом, при цьому намагаючись дивитися в інший бік. Пані Середа відповідала кожному, але дивилася тільки вперед, наче не відбувалося нічого надзвичайного, проте не могла не чути, як за їхніми спинами негайно поновлювалися бурхливі обговорення.

Кирієнко не соромлячись розглядав дивних суб'єктів довкола, вони відповідали тим самим. В очах промовисто читалася цікавість і щось іще, для чого він поки що не знав назви. Але це поки що, невдовзі він дізнається, які соціальні зв'язки у цьому мурашнику.

Що далі, то дужче. Не встигла Юлія Володимирівна Зробити крок у власну приймальню, як секретарка повідомила про те, що на неї чекає гендиректор. Ледь чутно скрипнувши зубами, директорка з продажів попрямувала до керівного кабінету. Макс спробував рушити за нею, але був зупинений спопеляючим поглядом і проханням почекати на неї тут, оскільки офіс генерального знаходиться на тому ж поверсі, тільки трохи далі по коридору.

Охоронець прослідкував, в які саме двері ввійде підопічна, й повернувся до її приймальні. Кімната десь три на три метри без вікон не виглядала темним кутом завдяки гарному верхньому освітленню та світлим меблям. Простір розподілявся на чотири зони: робоча, архівна, для відвідувачів та міні-кухня. Затишно й функціонально.

Макс сів на диван для відвідувачів і підморгнув секретарці - молодій дівчинці з попелястою копною на голові й у витончених окулярах з невагомою оправою на виточеному носику. Зовнішність її являла собою протилежність зовнішності керівниці - світла та ласкава. Дівчина ввічливо посміхнулася та негайно повернула свою увагу до вивчення монітору свого ноутбуку. Через кілька хвилин з принтера почали вистрибувати роздруківки. Секретарка спритно зібрала їх разом та скріпила степлером.

В цю мить до приймальні зайшов чоловік. Макс одразу помітив, як напружилося дівча за столом, ну а для того, щоб вловити роздратування відвідувача, не треба було навіть розвертатися в його бік.

Чолов'яга мазнув по Кирієнкові поглядом, зкривився й спрямував свій погляд на двері досі замкненого кабінету.

- Де моя дружина? - зверхньо поцікавився він.

- Юлію Володимирівну викликав Павло Павлович п'ять хвилин тому, - відповіла попеляста, вперто піднявши підборіддя.

- Причина? - знову короткий погляд в бік охоронця.

- Не знаю.

Чи Максові здалося, чи в голосі дівчини промайнула уїдливість? З огляду на те, як зкривився той бевзень, не здалося. Але довше тягнути довше не можна. Середа приховала наявність чоловіка. Офіційно вона давно була розлучена, а це, ймовірно, нові стосунки. Докладно про які, ймовірно, йому доведеться дізнаватися самотужки.

- Доброго ранку. Мене звуть Кирієнко Максим Євгенович, - піднявся капітан та простягнув руку, але відповіді не було, тож він не став наполягати та прибрав руку. - Ми можемо поговорити?

- Про що? - наче виплюнув слова Волков.

- Чи я правильно зрозумів, ви - чоловік Юлії Середи?

Секретарка хотіла щось сказати, навіть підстрибнула на своєму місці, але чоловік випередив її.

- Розмова про неї?

- Так.