Олександр Рєзніков постукав у двері помешкання Лекса, той майже відразу відчинив, пропустивши його до квартири. Гелена одразу почала обнюхувати незнайому їй людину, час від часу поглядаючи на Олексія, нарешті заспокоїлася й повернулася у свій куток.
- Не питай мене як я це з’ясував, але твоя Адель у приватній клініці за містом, - видихнув молодий чоловік й налив собі мінеральної води, випив у декілька ковтків.
- До неї можна? – Схвильовано запитав Лекс.
- Ні! Територія охороняється. До неї не можна, а її саму не випустять! – Відповів Саша. – В її крові знайшли наркотики й алкоголь, тож вона зачинена у цьому реабілітаційному центрі на чималий термін.
- Дідько! – Висварився Олексій. – Той покидьок сам її і накачав.
- Ти впевнений! – З недовірою запитав друг.
- Так звичайно! – Вигукнув Володарський, його зачепило, що товариш не повірив.
- Вибач, але я не допоможу її витягнути, прийдеться чекати. Посидить у садку серед ялинок, шкоди їй не буде. Якщо ж вона дійсно не залежна, то навіщо Павло запроторив її туди?
- Бо вона збиралася розлучитися з ним, - Напружений Лекс відвернувся до вікна.
- Друже-друже, і не останню роль у цьому звісно зіграв ти! Я ж тебе попереджував!
- Я лише допоміг їй збагнути деякі моменти, дещо дізналися разом.
- Що ж саме? – Поцікавився Олександр.
- Те, що він шантажував її липовими документами, наприклад.
- Добре, майже вмовив, я поїду вже. Якщо щось взнаю, скажу.
Олексій кивнув і потиснув другу руку. Сашко пішов, лишивши його на одинці зі своїми думками.
З одного боку він радів, що все-таки Павло не настільки покидьок й нічого їй не зробив, а з іншого він чудово розумів, що це лише початок гарно прорахованої гри Арестова. Однозначно він переслідує якусь ціль, своїм вчинком. От тільки яку? Навряд чи наступний крок буде визнання дружини недієздатною. Він не стане так ризикувати. Тож єдина причина, це те, щоб прибрати Лекса з його шляху. А яка ж роль у Інни? От не вірить він, що з’явилася вона у будинку Ади випадково.
Майже чотири тижні після останніх подій.
Павло впевненим кроком зайшов до майже пустої кав’ярні й відшукав очима Інну. Відстав стілець швидким рухом й сів поряд. Розстебнув ґудзик на темно-синьому піджаку, трішки ослабив краватку підібрану в тон. Зняв темні окуляри й поклав їх до кишені.
- Чого тобі? – Неприязно звернувся до дівчини.
Інна проігнорувала його зухвалість, стягнула з плечей білу кофту й лишилася у білій футболці та джинсах. Зробила ковток кави з філіжанки, яка стояла біля неї й тільки тоді підняла на нього свій погляд.
- А ти не занадто ласкавий, - процідила вона, - зважаючи на обставини міг би бути й більш привітним.
- Міг би, та не у цьому випадку! Ближче до справи! Впевнений, що ти висмикнула мене з наради не для того, щоб я покуштував з тобою каву!
- Так! Інтуїція тебе не підвела, - вона хижо посміхнулася, а потім продовжила, - ситуація трішки змінилася й тому, я хочу від тебе два мільйони доларів, як вдячність та компенсацію за моє мовчання.
- Ти що з глузду з’їхала? Ми не так домовлялися! – Вигукнув він.
- Я ж кажу, обставини змінилися, я хочу вшитися з цієї країни. Веди себе скромніше, не привертай зайвої уваги, - шикнула вона на нього й знову зробила ковток з чашки.
- Це левова доля грошей з компанії, прийдеться все пояснювати інвесторам!
- То поясниш, - вона втрачала терпіння й озиралася.
- Де гарантії, що ти не лишиш це відео собі, а знищиш, може потім знову почнеш клянчити гроші!
- Я зникну, а відео знищу, даю слово! – Відповіла Інна.
- Вірити тобі? – Павло скривився, наче дивився не на дівчину, а на велетенського таргана.
- В тебе немає інших варіантів, любчику! – Вона глузливо посміхнулася. – Гроші маю отримати в середу, і у тебе на все про все 48 годин. Якщо намагатимешся мене перехитрити чи обіграти відео отримають всі, навіть не погребую відправити тому, як його там, Лексу.
- Частину маєш перерахувати на ось цей рахунок, - вона простягнула йому папірець, - а готівку привезеш сюди.
Після цих слів вона вручила йому у руки наступний шматочок паперу з адресою.
- Приїхати маєш виключно сам!
Павло тихо висварився, але папірці взяв, хоч знаходився у такому стані, що міг би розірвати її, та втримався. Кивнув й забрався геть, вскочив у свою автівку й щосили натиснув на педаль газу.
«Чортова дівка. Та й я нічим не кращий! Бовдур! Сорок вісім годин! Та ще й Ада ось-ось має вийти з лікарні. Все летить шкереберть»: крутилося в його голові.
#1903 в Любовні романи
#926 в Сучасний любовний роман
#431 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 04.02.2021