ГЛАВА 17

  Адель прийняла душ й перевдягнулася у сірі тоненькі джинси й чорну майку, а ще висушила волосся.    

    Тим часом у двері постукали, а потім не дочекавшись, що їх відкриють у кімнату зайшла Інна. Окинула інтер’єр прискіпливим поглядом і по хазяйськи вмостилась на ліжку.  

- Я вже думала, що застану тебе у  ліжку.    

- Десята година, я так рано не лягаю, - знизала плечима Адель.            

- Кудись збираєшся?      

- Хочу вийти надвір, люблю гуляти, коли спадає спека.      

- Поїхали зі мною у клуб, - запропонувала зведена сестра. Веде розмову так безпосередньо, наче нічого не сталося, наче не з її ротика виривалися всі ті підколки та чіпляння. То у чому ж підступ?

- Ні, у клуб я точно не хочу! – Відповіла Адель на її запрошення.    

- Боїшся, що за межами будинку, коли не буде поряд твого любого Лекса, на тебе чатуватиме небезпека?      

         От і почалося, справжнє обличчя важко приховати, та Інна й не намагається.

         Ада промовчала, лише розвернулася до дзеркала трюмо й почала повільно розчісувати своє русяве волосся.      

- Адо, ну справді, ти ж не можеш ховатися усе життя, ховаючи голову у пісок!

- Що ти пропонуєш?       

- Не знаю, але те як зараз вчиняєш ти, є повним безглуздям. Якби тебе справді хотіли вбити, то повір, вбивця б знайшов можливість й ці стіни ніяк би тебе не захистили. Наприклад, можна підкупити когось хто приїздить сюди постійно, чи навіть того самого Олексія.

         Адель розвернулася й поглянула в очі сестрі.

- Ти ж не просто зараз затіяла цю розмову? – Підозріло поцікавилася вона.

- Так, - не стала приховувати Інна, - особисто мене вибішує те, що твій чоловік-гульвіса витрачає на право й на ліво кошти сім’ї,  керує фірмою, заганяючи у борги, в той час коли ти ховаєшся тут від невідомого вбивці.          

         Ада повернулася знову до дзеркала й почала збирати волосся у хвіст. «Кошти сім’ї», як дико зараз чути це словосполучення з її вуст. Вони ж з мачухою прийшли на все готове, а зараз чіпляються за ці гроші, як п’явки,  яких уже не відірвати заживо.

- Я не розумію твого спокою! Якби вітчим мене включив, як тебе у раду правління, та якби мені належала переважна більшість акцій фірми, то я б не сиділа як курка на сідалі. Не знаю у якому стані Павло змусив тебе написати довіреність на його ім’я…

          Що зараз має відповісти їй Адель, що так і змусив - шантажем. Та тепер вона знає, що його слова лише фікція. Лише пусті розмови. Можливо Інна права і їй вже досить ховатися,  а саме час повертати своє життя собі.

- Я подумаю над твоїми словами, - нарешті видавила з себе дівчина.

- Ну що ж, мушу визнати, хоч трішки здорового глузду у тебе лишилося, - косо всміхнулася Інна, - нудьга тут у тебе, мабуть все ж таки відвідаю якесь більш веселе містечко. Чула відкрили новий крутий клуб. Може Олексія запитати, чи не складе мені компанію? 

     Інна глумливо скривила свої збільшені вуста, радо спостерігаючи за реакцією Ади. Та дівчина була на диво спокійною. Може й дійсно між ними нічого немає?

- Бувай, - вона нарешті схопилася й вийшла з кімнати, так і не дочекавшись, що витягне з Ади якусь інформацію з цього приводу.              

     Коли Адель піднялася на дах будинку, Лекс вже чекав її. Вдягнений у чорні джинси й білу футболку, зверху якої накинута джинсова сорочка. Рукава сорочки підкочені майже до ліктя. Волосся ще й досі вологе, мабуть, як і вона теж приймав душ.     

- Привіт, - трішки хриплуватим голосом привітався він.    

- Так, давно не бачилися, - посміхнулася Ада у відповідь й сіла поряд.

- Твоя божевільна родичка кудись поїхала, - Олексій кивнув у той бік де від паркана саме від’їжджала автівка таксі.      

- Так, сказала, що тут нудьга й поїхала розважатися у новий клуб.  

- Чудово, - задоволено відповів молодий чоловік, погано приховуючи радість, - послухай Адо.

- Що? – Вона повернулася у його бік, у темряві було значно легше тримати себе в руках, хоча б не видає себе. Він навряд чи відчує її тремтіння на відстані, й те як палає зараз її обличчя коли він поряд.             

- Я розмовляв з сестрою, - почав він, а Адель вже напружилася, - вона сказала, що Діану перевезли у іншу клініку, не розкажеш про це?

- Це я попросила головного лікаря, він старий батьків товариш, - тихо та спокійно промовила вона буденним тоном.     

 - А неіснуюче ім’я під яким дівчинку поклали у нову клініку, це для чого? Адо?

- Я просто перест- рахувалася! – Нарешті відповіла вона. – Просто ти не знаєш, Павло страшна людина, для нього немає поняття честі чи гідності, він навряд чи здатний зупинитися. Для нього просто не існує перепон, він як той танк - бачу ціль не бачу перепон.

- То ось куди ти виходила, коли ми були у лікарні? – Нарешті збагнув він.