Інна повернулася вже за десять хвилин, тягнучи на повідку собаку породи - французький карликовий бульдог, чорного кольору.
Як тільки Гелена помітила свою бувшу хазяйку, то вона вже тягнула Інну, а не навпаки.
- Моя дівчинка, - Адель присіла поряд з песиком, відстібнула повідок й почала чухати за вушком, та від задоволення виляла хвостом, та ставала на задні лапи, щоб дотягнутися до лиця дівчини й лизнути.
- Які щенячі радощі! – Інна закотила очі. – Краще покажи мені мою кімнату, й кімнату моїй служниці, Арині. Я свої речі сама маю нести? Позви того…
- Він не той, його звуть Олексій. – Широко посміхаючись відповіла Адель й підхопивши свою товстеньку, та слиняву крихітку пішла звати Олексія.
- Дворняжка, Олексій! – Хмикнула зведена сестра й всілася зверху на валізу, звісно можна було б брати менше речей, але хто знає тих працівників, а раптом у них якісь збочення й поки вдома немає нікого вони будуть лазити в її білизні, чи потім вона не дорахується якихось прикрас чи дорогої сумочки. Хоча навряд чи вони в цьому розбираються, але ризикувати не хотілося.
Лекс майже закінчив качати прес у садку біля басейну, коли Ада наблизилася до нього.
- Звідки це чудо? – Він потягнувся до манюні й почухав її, як не дивно, але вона дозволила, хоча завжди дуже примхливо й з недовірою ставилася до чужих. – Твоя родичка ще не зникла?
- Ні, й не збирається, принаймні декілька днів точно, - з сумом, який бринів у її голосі відповіла Адель.
- Як я розумію у цій ситуації ти рада тільки песику.
- Її звуть Гелена Хардвін, або Гелена, то Інна називає її по своєму Геля, - скривилася дівчина, - допоможи їй будь ласка затягнути валізу.
- Все так серйозно, то вона ще й з речами? Що ж сталося? – Він запхав руки у кишені шортів, а Ада спробувала змусити себе не залипати на його напружені м’язи. От тільки як це зробити, якщо майка геть нічого не приховує?
- Каже, що ремонт! – Зітхнула дівчина й притулила до себе собаку, яка саме поклала свою мордочку їй на плече.
- Красунечка, - промовив Олексій, коли бульдог почав коситись на нього й трішки підскулювати.
- А ти вмієш розмовляти з жінками, - Адель посміхнулася.
- Нікому цього не кажи, не псуй мій імідж брутала, - пожартував у відповідь.
Вони синхронно замовчали, бо вже підійшли до будинку. Інна окинула пронизливим поглядом молодого чоловіка й мовчки вручила йому ручку від валізи.
- Ходімо, Лексе, я покажу куди віднести речі, потім будемо вечеряти, - Ада покрокувала попереду, вказуючи дорогу.
Кімнату обрала гостьову на першому поверсі. Саме приміщення досить просторе у бежевих та блакитних кольорах. По центу велике ліжко, декілька тумбочок по боках, шафа-купе з дзеркальною поверхнею, плазма на протилежній стіні й гарний дубовий письмовий стіл зі зручним стільцем. На вікні фіранки ніжно-блакитного кольору, а на підлозі бежевий килим.
Володарський лишив речі й вийшов, коли у дверях помітив горе-родичку.
- То ти з ним спиш? – Напряму запитала вона, що таке такт? Ні не чула. Та й звідки він у неї? Такт, як і виховання, або є, або немає.
- Це тебе турбує? – Спокійно, та питанням на питання відповіла дівчина.
- Ну, а що? Ще заваджу Вашій ідилії! Все ж таки під одним дахом, - іронічно продовжила Інна.
- Ні, я з ним не сплю! – Досить жорстко відрізала Ада.
- Навіть не спробувала? Може він і дворняжка, але судячи з зовнішності досить породиста, - Сестра закусила нижню губу своїми вибіленими зубами.
- Може вже досить? – дівчина відверто вже починала втрачати терпіння, а обговорювати такого роду теми, та ще й з нею, точно не входило в її найближчі плани.
- Коли його послуги вже не будуть потрібні, збережи телефон, залюбки побавлюся з ним у ліжку, - промуркотіла вона.
- Переб’єшся! – Швидко зреагувала Ада.
- М-м, то ти все ж таки на нього й сама запала! Знаєш, а я в якійсь мірі тебе навіть розумію. Сама запалююся, коли у чоловіка тату та ще й таке тіло.
- Досить вже! Ходімо.
- Кімната правда така собі! Ліпшої не було?
- Ліпша йде у комплекті з перфоратором, - вигукнула Адель вже на півдорозі до кухні.
- Тільки не кажи, що вечеряти ми будемо разом? – Інну явно несло й вона не думала вгамовуватися. – Боже, Адо, за одним столом з обслугою. Бачив би твій покійний батько!
- Так, разом! Й мій батько не був таким зарозумілим, це все Ваші манери!
Олексій мовчки встав й почав допомагати накривати стіл: розставив тарілки та бокали, налив у графин апельсиновий сік, поставив салат й блюдо з котлетами.
- Арино, чому тупцюєш на порозі сідай за стіл, - Ада звернулася до служниці, та зробила крок у перед, та зловивши на собі злий погляд Інни знову зупинилася, й потупила погляд.
#1903 в Любовні романи
#926 в Сучасний любовний роман
#431 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 04.02.2021