ГЛАВА 5

    Ада знову не змогла заснути. Крутилася у ліжку, але ніяк не могла потрапити у царство Морфея. Відкинула в бік легку ковдру й у нічній сорочці попрямувала на дах будинку. Дах був запроектований так, щоб можна було безпечно дивитися на зорі. Коли була малою,  з батьком навіть спостерігали за небесними світилами. Це були чудові та щасливі моменти й досі зорі нагадують про них. Потім захопилася фотографією, батько завжди підтримував її. Нічне місто та небо, як і раніше були найулюбленішою темою її фото. Зараз же татусь десь там на небі, якщо вірити у це все. Інші ж вірять, чому їй не можна?              

     Спогади повертали у минуле. Вона пригадала про те як батько познайомив її з Ольгою, яка в подальшому переїхала до нього. Тоді Адель зраділа за татка, нарешті він не самотній після маминої смерті.  Сама теж почала замислюватися, про те щоб знайти собі пару.      

     Що Ольга досить корислива особа, зрозуміла не одразу. Спочатку думала, що головне, щоб батько поряд з нею був щасливий. Ще й звідна сестра дошкуляти почала. З усіх сил намагаючись замінити йому доньку.            

    Тато став приділяти Аді менше уваги, але вона все одно відчувала, як сильно він її любить. Бачилися тепер рідше, а від коротких телефонних розмов весь час його відволікала нова сім’я.

     У дівчини теж з’явилися: нові друзі, нові розваги. Так одного вечора у дорогому нічному клубі вона познайомилася з Павлом. Гарний, цікавий, не схожий ні на кого з її оточення. Він перший підійшов, а в подальшому зробив все, щоб закохати в себе дівчину. Вже через пів року запропонував вийти за нього заміж, і вона погодилася, бо була до нестями закоханою маленькою дурепою. Як у страшній казці, принц видався не справжнім, як і його любов…     

- Не спиться, - запитав Лекс, налякавши своєю раптовою появою.       

- Так, - тихо відповіла вона й спробувала натягнути сорочку дужче на оголені коліна.

    Олексій всівся поруч, й закинув голову догори.

- Гарно! То Ви сюди на зорі дивитися прийшли? – Запитав він і ледь помітно посміхнувся.

- А для чого ж ще? Чекайте! То Ви йшли за мною, бо думали, що я…

- Та нічого такого я не думав, просто слідкую за Вашою безпекою, - відчеканив він, а сам знову й знову думками повертався до слів водія Арестова, про те, як минулого разу її знімали з даху, бо вона намагалася вкоротити собі віку.                                

   Чи дійсно це правда? Щось заявленого чоловіком маніакально-депресивного синдрому за той час, що поряд Олексій не помітив.                 

- Так, дійсно, Вам же ж мій чоловік платить за те, щоб я лишалася живою найближчі місяці, - вона відвернула від молодого чоловіка обличчя.                   

     Олексій мовчав, який сенс витрачати час, коли вона вже зробила свої висновки.

    У цьому світі є хоч одна людина, кому вона насправді потрібна, а не лише її гроші? Можливо цей молодик гарний знайомий її чоловіка, це ж він його привів, і його задача взнавати все чим вона живе. Потім не треба дивуватися, якщо Лекс перший штовхне її у спину. Як же ж гидко від цього всього, від кожної хвилини цього життя, від кожного подиху, який наповнює груди…    

- Гарний вечір скінчився після вашої появи, - огризнулася вона.            

    Миттєво підхопилася, щоб якнайшвидше втекти з даху та ще більше від нестерпної присутності цього зарозумілого чолов’яги.      

   Свіжий літній вітерець дмухнув, сорочка підскочила до гори, оголивши її стрункі ніжки. Адель швиденько спробувала повернути неслухняну одежину на місце, але замість цього почала втрачати рівновагу. Ноги почали роз’їжджатися  по вологому металевому даху й вона стовідсотково впала б, боляче вдарившись п’ятою точкою, якби Володарський не підхопив її.     

    Так і зависла на якусь мить в його обіймах, притиснувши своє обличчя до його грудей, відчуваючи кожен вдих його легеней та як стукає його серце. Його теплі долоні знову на її тілі, наче струмом пробиває від цього дотику, а цей ледь вловимий приємний аромат, ні це не парфуми, такий запах напевне має сама пристрасть.           

     Він обережно відпустив Адель, щоб бути впевненим, що вона добре стоїть на ногах.

- Ваше ліжко вже Вас зачекалося, - спокійним буденним тоном промовив він, - на сьогодні досить нічних прогулянок по даху.                

      Хто він такий, щоб вирішувати, що їй досить, а що ні?

- Світло, я так розумію не вмикати, - вже спускаючись сходами з даху запитав Олексій, - леді любить темряву.                  

     З яким би задоволенням вона зараз вдарила б по його зухвалому обличчю. Ще й руку подав, щоб не впала, пихатий качок. Звісно проігнорувала, швидко зістрибнула з останньої сходинки й зачинилася в своїй кімнаті.

     Тепер вже Лекс не може заснути. Навіщо взагалі його поперло на той дах? Припустимо навіщо він розуміє, він відповідає за цю шалену жінку, але те, що вона викличе такі емоції, він навіть не міг уявити. Зараз він просто вже не знає, що йому хочеться більше - власноруч прибити, це маленьке гордівливе, зарозуміле створіння чи знову, щоб вона опинилася в його обіймах.