Розділ 24

Вечірній Київ тонув у холодному мареві. Я стиснула кермо свого авто так міцно, що пальці заніміли. Марк наполягав на супроводі, майже вимагав, але я відрізала – це моя війна, і в кабінеті Стратійчука я маю бути сама. Жодних свідків, жодних зайвих очей, навіть тих, яким я тепер довіряла більше, ніж собі. Мені потрібно було довести самій собі, що я можу тримати удар без підстраховки.

О 20:00 будівля була майже порожньою, лише охорона на рецепції коротко кивнула, звіривши моє прізвище зі списком. У кабінеті Альберта панував напівморок. Він сидів за масивним столом, а поруч із ним був його юрист.

— Ви пунктуальні, Владилено, — Альберт жестом запросив мене сісти. — Це гарна риса для керівника.

Я мовчки поклала перед ним теку. Усередині був договір про передачу частини моїх акцій. П’ять відсотків – ціна, яка робила Стратійчука ключовим гравцем і фактично моїм повноправним партнером з правом вето. Я віддавала шматок своєї безпеки за зброю масового ураження.

Юрист повільно перевірив кожен підпис, звірив печатки й нарешті ледь помітно кивнув Альберту.

— Тепер ми партнери, Владо, — Альберт дістав із шухляди важку шкіряну теку і підсунув її мені. — Тут те, за що ви заплатили. Попереджаю: читати це буде неприємно. Ксенія Вікторівна виявилася куди винахідливішою, ніж ми всі думали.

Я розкрила папку. Перше, що впало у вічі – копії контрактів із компанією «Solaris Tech», зареєстрованою в ОАЕ. Схема була класичною, але масштаб вражав.

— Дивіться на ціни, — Альберт постукав пальцем по рядку звіту. — Ваша компанія закуповувала бурові установки та запчастини через «Solaris». На папері техніка була новою, німецькою. Насправді – це відновлений брухт із турецьких верфей. Маржа склала 30% від кожного контракту. Гроші переказувалися на рахунки фірм-прокладок у Дубаї, кінцевим бенефіціаром яких є Ксенія.

Я гортала сторінки, відчуваючи, як усередині все крижаніє. Це були не просто фінансові махінації. На наступних сторінках були звіти внутрішнього аудиту, які Ксенія приховувала. Опис технічних збоїв, спричинених неякісним обладнанням. Один із таких збоїв минулого року ледь не призвів до аварії на свердловині в Полтавській області. Вона ризикувала життям людей заради цифр на офшорних рахунках.

— Тут також є свідчення начальника відділу закупівель, — додав Альберт. — Ксенія шантажувала його боргами сина перед ігровими закладами. Він підписував акти прийому, знаючи, що техніка – мотлох. Це репутаційне самогубство, Владо. Якщо ці папери потраплять до рук держорганів до того, як ми розберемося самі, ліцензії компанії анулюють за тиждень.

Я закрила теку. Руки ледь помітно тремтіли від усвідомлення, що Ксенія методично знищувала те, що батько будував тридцять років.

— Ви дали мені не просто компромат, Альберте, — я підвелася, притискаючи теку до грудей, як щит. — Ви дали мені вирок для неї. Ксенія пошкодує про все.

— Будьте обережні, Владилено, — Стратійчук теж підвівся. — Ксенія не з тих, хто йде тихо. Вона вчепиться в це крісло зубами. Завтра на Раді директорів вам знадобиться не тільки ця тека, а й сталевий характер Вдовиченків. 

Я вийшла з офісного центру, притискаючи компромат до грудей так сильно, ніби від цього залежало моє життя. Холодне вечірнє повітря трохи протверезило, але адреналін усе ще бив у скроні. Пальці дрібно тремтіли чи то від вітру, чи то від усвідомлення того, що я щойно підписала вирок Ксенії.

Зробила кілька кроків тротуаром у бік стоянки. У сумці нав’язливо завібрував телефон. На ходу витягла його, глянула на дисплей. Телефонував Марк.

Провела пальцем по екрану, підносячи слухавку до вуха. Хотіла сказати, що я вже виходжу, що все пройшло вдало.

— Марку... — встигла лише видихнути я.

Різкий вереск гальм порушив тишу вулиці за частку секунди до того, як важкий удар у бік збив мене з ніг. Я навіть не встигла зрозуміти, звідки вилетіла машина. Глухий удар головою об асфальт вимкнув звук і світло навколо.

Я відчула, як пальці розтискаються, випускаючи теку. Останнє, що зафіксувала свідомість перед темрявою – швидкі кроки по асфальту і те, як хтось ривком забирає документи з моїх рук.

Телефон відлетів кудись убік, з динаміка все ще долинав приглушений, тривожний голос Марка, але я вже не могла відповісти. Темрява накрила мене остаточно.