Розділ 12

Той вечір досі стоїть у мене перед очима: контрастний, яскравий і до болю детальний. Тоді я ще не знав, що цей спогад стане моїм персональним пеклом на наступні роки.

Владилені виповнювалося дев’ятнадцять.

Це була закрита вечірка в одному з тих елітних нічних клубів Києва, куди потрапляють лише за списками, а повітря всередині пахне шампанським, дорогими парфумами та безтурботністю. Ігор Володимирович був на діловій зустрічі, але нервував. Влада не відповідала на дзвінки вже другу годину, і його батьківська тривога взяла гору над здоровим глуздом.

— Марку, заїдь туди. Просто перевір, чи все гаразд. Не світися, не заважай, просто глянь на неї й скажи, щоб набрала мене, — кинув він, передаючи мені адресу.

Я зайшов у напівтемряву залу, де неонове світло розрізало простір синіми та рожевими спалахами. Баси гупали в грудях, перебиваючи серцевий ритм. Людей було небагато: лише її коло, «золота молодь», яка святкувала життя так, ніби воно ніколи не закінчиться.

Владу я побачив майже миттєво. Вона танцювала в колі подруг. На ній була коротка сукня, що виблискувала під прожекторами, а волосся розсипалося по плечах темною хвилею. Дівчина сміялася, закинувши голову назад, і в цей момент здавалася втіленням самої зухвалої недосяжної.

Я глибоко вдихнув, налаштовуючись на професійний тон, і рушив крізь натовп.

— Владилено Ігорівно, — покликав я, зупинившись за крок від неї.

Вона різко обернулася. Музика на мить заглушила мої слова, тому мені довелося нахилитися до її вуха, відчуваючи тепло її шкіри.

— Відпишіть батьку. Він хвилюється, що ви не на зв’язку.

Влада завмерла. Її погляд, трохи затуманений коктейлями та атмосферою свята, сфокусувався на моєму обличчі. Вона коротко кивнула, не зводячи з мене очей. Я виконав завдання. Тепер мені слід було розвернутися і піти, розчинитися в тіні, як і личить професійній охороні.

Але коли я вже зробив крок назад, моєї руки торкнулися її пальці. Тонкі, гарячі, вони обхопили моє передпліччя з несподіваною силою.

Я закляк. Повернув голову, дивлячись на її руку, а потім у її обличчя. Влада посміхалася. Це не була ввічлива посмішка доньки господаря – це був виклик. Чиста, концентрована провокація.

— Відпущу тебе, Марку, тільки якщо ти подаруєш мені танець, — промовила Влада, і в її голосі забриніли нотки, яких я раніше не чув.

Я розгубився. Моя професійна витримка, яку я виховував роками, дала тріщину. 

— Владилено Ігорівно, це не зовсім доречно... — почав я, намагаючись м’яко вивільнити руку.

— Сьогодні мій День народження, — перебила вона, роблячи крок уперед. — А іменинницям не можна відмовляти. Хіба тебе не вчили манерам?

Влада скоротила дистанцію до мінімуму. Між нами була суттєва різниця в зрості: її верхівка ледь сягала мого підборіддя, але вона вперто задерла голову, змушуючи мене дивитися їй прямо в очі. У цих очах зараз палала справжня пожежа, роздмуханана легким сп’янінням і чимось набагато глибшим.

І я здався. Вперше в житті я свідомо переступив межу статуту.

Музика в клубі раптом змінилася. Важкий біт поступився місцем спокійній мелодії. Влада повільно поклала свої долоні мені на плечі. Мені не залишалося нічого іншого, як опустити руки на її талію.

Мої пальці майже обпеклися об тонку тканину її сукні. Під моїми руками я відчував кожен її вдих, кожну лінію її тіла. Ми стояли так близько, що між нами лишалися лічені сантиметри.

Погляд у погляд. Я відчував, як п’янію без жодної краплі алкоголю. Просто від її близькості. Від того, як Влада дивилася на мене, не як на охоронця, а як на чоловіка, якого вона нарешті впіймала у свою пастку. Мені здавалося, що весь світ навколо зник: зникли її подруги, гучна музика, неон. Залишилися тільки ми двоє в цьому інтимному коконі.

Влада раптом голосно, по-дитячому вдихнула повітря біля моєї шиї. 

— У тебе неймовірний парфум, Марку, — прошепотіла вона, і її подих лоскотнув мою шкіру.

Я не знав, що відповісти. У горлі пересохло, слова розсипалися в попіл. Я, дорослий чоловік, колишній поліцейський, зараз відчував, як моє серце виривається з грудей, ніби мені знову сімнадцять і це моє перше побачення. Кожна секунда цього танцю була тортурою і найвищою насолодою водночас.

Я відчував, як Владилена веде мене, як її пальці злегка перебирають коротке волосся на моїй потилиці. Це було занадто. Занадто відверто, занадто неправильно. Але я не міг відірватися.

Коли мелодія почала стихати, я почав повільно забирати руки, повертаючи собі контроль. Але Влада не поспішала відпускати. Вона на мить встала навшпиньки, потягнулася до мого обличчя і залишила легкий, майже невагомий поцілунок на моїй щоці.

Я відчув, як це місце спалахнуло вогнем.

Владилена швидко відсторонилася. Я встиг помітити, як на її щоках розливається густий рум’янець, а очі на мить злякано блиснули. 

— Дякую за танець, Марку, — випалила вона і, не чекаючи відповіді, майже втекла до своїх подруг, зникаючи в натовпі.

Я стояв посеред танцполу, наче вкопаний. Люди штовхали мене, щось кричали, але я нічого не чув. Тільки шалений гул власного серця у вухах. На щоці все ще жеврів слід від її губ, а в голові пульсувала одна-єдина думка: я пропав.