Розділ 6

Я йшов за Владиленою тінню, відчуваючи кожним нервом її лють. Вона майже бігла, розриваючи затхлу тишу маєтку. Коли ми опинилися в кабінеті Ігоря Володимировича, двері за моєю спиною зачинилися з грохотом. 

Влада вибухнула миттєво.

— Стерво! Яка ж вона лицемірна паскуда! — Влада почала міряти кабінет швидкими кроками, здираючи з шиї чорну шовкову хустку, ніби та її душила. — Ти бачив обличчя Ксенії, Марку? Ці крокодилячі сльози над маєтком? Вона звела мого батька в могилу, я впевнена. Вона по краплі випивала з нього життя, поки він не згас, а тепер забирає все, що він будував!

Я мовчав, притулившись спиною до дверей. Кабінет шефа досі пахнув ним: дорогим тютюном та старою шкірою. Важке дубове крісло пустувало, але атмосфера була настільки насиченою, що здавалося, Ігор Володимирович зараз вийде з тіні й скаже, що це все – чергова перевірка на міцність.

— А цей заповіт? — Влада різко розвернулася до мене, її очі горіли небезпечним вогнем. — Шість місяців? Весілля? Це що, жарт? «Тендітні плечі»! Та я чотири роки гарувала в Лондоні, щоб довести батьку, що мої плечі витримають більше, ніж він міг уявити!

Я лише ледь помітно кивнув. В цьому я був з Владиленою згоден на всі сто відсотків. Подумки я лютував не менше. Ця умова про шлюб була ідеальним капканом. Я бачив пику Андрія там, у вітальні. Він ледь стримував переможний вищир. Для нього цей заповіт став не трагедією, а лотерейним квитком, на якому вже викарбувано його ім’я. Він зробить усе, щоб затягнути Владу під вінець якомога швидше, поки вона не оговталася, поки не почала ставити зайвих питань.

Але я тримав маску. Озвучувати свою лють було не професійно. І занадто особисто.

— Ти знав? — вона раптом зупинилася прямо переді мною. — Садовський, не мовчи. Ти був його тінню останні роки. Ти знав про ці умови? Про цей абсурд зі шлюбом?

— Ні, — відповів я чесно, дивлячись їй прямо в очі. — Шеф не обговорював зі мною юридичні питання. Але, судячи з того, як швидко Андрій перестав зображати скорботу, він був у курсі.

Влада пирхнула, відкидаючи волосся назад. 

— Ти просто його ненавидиш, от і шукаєш підвох. Андрій кохає мене. Він радіє, бо я півтора роки гальмувала це весілля, вигадуючи причини, щоб не повертатися. Він чекав. І зараз він просто щасливий, що ми нарешті будемо разом офіційно.

Її слова вдарили під дих, але я навіть не кліпнув. «Кохає». «Разом офіційно». Кожне слово як цвях у домовину мого здорового глузду. Я зробив крок уперед, виходячи з тіні дверей. Тепер між нами була лише відстань витягнутої руки.

— Кохає? — я дозволив собі криву посмішку. — Кому ти брешеш, Владо? Він прилітав до тебе раз на півроку, працював із твоїм батьком, вибудовував свою кар’єру на його активах… А ти сиділа в Лондоні й вдавала, що будуєш стосунки на відстані.

Владилена напружилася, як струна.

— Тебе це не стосується, Садовський. Твоя робота – дивитися по сторонах, а не в мою постіль чи мої плани на майбутнє.

— Просто цікаво, — я нахилився трохи ближче, відчуваючи запах її розпачу та дорогих парфумів. — Чи не була ця пропозиція від Андрія лише способом щось довести мені? Чи не хотіла ти просто надіти на палець обручку від «свого кола», щоб остаточно закрити ту історію в кабінеті? Насолити мені, показати, що я був лише дрібним епізодом, який не вартий навіть згадки?

Влада подивилася на мене з такою люттю, що я майже відчув фізичний опік. Вона підняла підборіддя, знову перетворюючись на ту розбещену принцесу, якою була колись.

— Не бери на себе занадто багато, Садовський, — процідила вона крізь зуби. — Я прийняла пропозицію Андрія, тому що я так хотіла. Тому що він мені підходить. А твої теорії… я на них чхала. Ти ніхто, щоб я витрачала свій час на спроби тобі «насолити».

Я замовк, розглядаючи її обличчя. Влада брехала. Брехала собі, мені, стінам цього кабінету. Я бачив це по тому, як здригнулася жилка на її шиї, по тому, як вона занадто міцно стиснула кулаки. Але я лише криво посміхнувся і відступив на крок назад, знову займаючи позицію біля дверей.

— Як скажете, Владилено Ігорівно, — мій голос знову став професійно холодним. — Кохання так кохання. Сподіваюся, ваш наречений так само добре справляється з бізнес-акулами, як і з роллю ідеального чоловіка. Бо завтра в офісі вам знадобиться не кохання, а зуби. А у Андрія я поки бачу лише білосніжну посмішку.

Вона нічого не відповіла, лише відвернулася до вікна, демонструючи, що розмову закінчено. А я стояв і відчував, як усередині закипає щось темне. Шість місяців. У Андрія є шість місяців, щоб зробити її своєю офіційно. А у мене є шість місяців, щоб довести їй, що вона робить найбільшу помилку у своєму житті.

Гра тільки починалася, і я не збирався грати за правилами її батька.