Глава 5

Захар сидів за столом поліцейського відділку та уважно стежив за діями свого адвоката. Він щось записував й зрештою закрив рожевий блокнот, що аж ніяк не личив такому серйозному мужчині. Підвів погляд сірих очей на хлопця й переплів пальці у замок:

– У нас багато роботи. Контракт, який нам надала фірма “Без меж” складений ідеально. Ти його підписав і дозволив будь-які дії зі своїм тілом. Тому вживлення чіпа і керування тілом сторонніми людьми, у цьому випадку законне. Те, що тебе утримували силою, теж не можна оперувати. У контракті вказано – договір діє безстроково і розірванню не підлягає. Вважай, погодився на довічне рабство. Ти хоч читав, що підписуєш? 

Захар насупив брови. У спогадах виринули події того дня, коли його так майстерно обдурили. Опустив голову та тихо зізнався:

– Не зовсім. Мені не дали можливості з ним ознайомитися. Сказали – хочеш уникнути в’язниці, тоді підписуй. Я вважав, що медичні експерименти, а саме так називали майбутні дії над моїм тілом, краще, ніж позбавлення свободи. Я так прагнув волі, що не помітив, як втратив її. 

– Зрозуміло, – адвокат прикусив губу, і явно над чимось роздумував, – за пограбування на АЗС тобі також доведеться відповідати. У договорі зазначено, що за всі дії, вчинені твоїм тілом вся відповідальність на тобі.

– Але я не міг контролювати ситуацію. Винним має бути гравець, імені якого я не знаю. У них є реєстри клієнтів й легко з’ясувати, хто вчинив злочин, ховаючись у моєму тілі.

– З людської точки зору я погоджуюся з тобою, але з юридичного, – правозахисник важко зітхнув, – тут нам доведеться добре попрацювати.

Тільки втративши свободу, Захар зрозумів справжню її цінність. Він забув, що таке власні бажання, весь час змушений виконувати чужі забаганки. Ніколи не думав, що мати змогу вільно висловлюватися, дихати, відчувати, не боятися шістнадцятої години, стане найбільшою потребою у житті.

Дорогі читачі!

Дякую за увагу до твору! Якщо Вам сподобалася ця історія, то подаруйте їй, будь ласка, зірочку.

З любов'ю, Кристина Асецька!