Глава 2

Захар розплющив очі й впізнав палату центру. Він вже не раз бував тут. Інколи витівки гравців призводили до травмувань. Компанія надто цінувала своїх персонажів і лікувала їх тут. Спробував поворухнутися. Рука слухняно підкорилася й пальці відбили швидкий барабанний дріб по брудній футболці. Отже, гравця вимкнули і до Захара знову повернувся контроль над своїм тілом. Суворий погляд блакитних очей, які уважно стежили за його реакцією з-під ідеально чистих скелець прямокутних окулярів, не передвіщав нічого доброго. Лікар нахмурився й дзвінкий баритон донісся з його грудей:

– Як почуваєшся, Захаре?

Хлопець прислухався до своїх відчуттів. До звичного головного болю, додався ще біль у стегні та ребрах. 

– Тіло болить. Чому не вимкнули гравця, ще в ту мить, коли він грабував АЗС? 

– Це досвідчений геймер. Він все ретельно спланував. Вколов асистенту снодійне, на АЗС залишив свій мотоцикл. Коли ми спохватилися, було вже пізно. Перервали сеанс якраз перед аварією. Зараз перевіримо, чи все гаразд.

Олександр Григорович одягнув спеціальні окуляри віртуальної реальності з м'якими навушниками. Тепер чорний прямокутник з червоним обідком приховував очі.  До скронь приліпив синтетичний гектокотиль у вигляді прозорих овалів з довгими проводами й намагався керувати тілом Захара. Хлопець не припиняв обурюватися:

– Тепер я злочинець? Ви хоч це розумієте? Для всіх саме я пограбував АЗС і потрапив в аварію. Мене ж можуть посадити до в’язниці.

– Не панікуй. У гравця хоча б вистачило розуму одягнути маску, може тебе і не знайдуть, – лікар декілька разів натиснув кнопку запуску. Зняв окуляри та залишив їх висіти на своїй шиї, розгублено дивлячись на скельця. З його реакції, Захар зрозумів – щось сталося. - Ти можеш підвестися?

Хлопець різко сів на ліжко і відчув легке запаморочення. Підвівся на ноги й запитально дивився на лікаря. Очікував, коли власне тіло знову опинитися під контролем іншої людини. Лікар зняв окуляри, позбувся гектокотиля та поклав їх на столі. 

– Потрібно оглянути твій чіп. 

Олександр підійшов до Захара та змусив його нахилити голову. Теплі пальці чоловіка доторкнулися до шиї й боляче втискалися у шкіру, обводячи хребці. Намацавши чіп, чоловік важко зітхнув:

– Треба перевірити все у лабораторії. Зачекай, я скажу, щоб підготували пристрій.

Чоловік покинув палату й у Захара виникли підозри. Сподівання, що чіп не реагує на маніпулятор загорілися у серці гарячою іскрою. Це його шанс назавжди позбутися рабства, стати вільним і спробувати жити нормальним життям. Згадав свою  минулу провальну спробу втечі й  спину вжалили мурашки. Не хотів ще раз такого покарання, але й ігнорувати примарний шанс на волю не збирався. Захар довго не думав. Вирішив ризикнути, схопив ножиці й вийшов у коридор. Рухався швидко, йому потрібно знайти місце, де можна усамітнитися. Чіп передавав місце його знаходження, тому тікати поки що немає сенсу. Зайшов до туалету та зачинився в одній з кабінок. Закрив кришкою унітаз та сів на нього. 

Провів рукою від потилиці униз і пальцями намацав чіп на своїй шиї. Іншою рукою приклав холодні ножиці до шкіри. Заплющив очі, важко зітхнув і зважився. Міцно зціпив зуби та зробив надріз. Біль, пекельним осередком оселився на шиї. Тепла рідина потекла шиєю, рухаючись спиною до низу. Натиснув на чіп й намагався дістати його з-під шкіри. Проте тонкі вусики не піддавалися. Міцно вчепилися за хребці й здавалося вросли у них. 

Хлопець боявся, що будь-якої миті втратить контроль над тілом, або хтось зрозуміє, що він намагається зробити. Знав, за ним можуть підглядати та бачити те саме, що й він. Зробив ще один надріз й тільки посилив свої страждання. Нігтями вчепився за крихітну прямокутну пластину та потягнув з усієї сили. Нарешті ненависний чіп, що так довго робив його рабом, у нього в руках. Сріблястий, закривавлений, із зеленою цяткою по центру продовжував виказувати місце перебування чоловіка. 

Захар відчинив кабінку, залишивши кровавий слід на білих дверцятах. Визирнув у вузьке вікно й оцінив висоту. Спуститися з третього поверху здавалося нереальним, так само як і протиснутися у кватирку. Від сторонніх очей, будівля захована за високим парканом. Внизу стояли припарковані автомобілі працівників та клієнтів. Захар бачив, як незнайомий чоловік, величною ходою, наче справжній аристократ, наближається до чорного авто. Прохати про допомогу у нього марно. Підозрював – це один із гравців, який без жодного почуття докору викаже його.

Багатій сів у авто і двигун озвався знайомим гулом. Захар жбурнув чіп униз, сподіваючись потрапити в ціль. За дверима почулися голоси й хлопець сховався у сусідню кабінку. Закрив кришку унітаза та сів, підібгавши ноги.

Скрип дверей змусив здригнутися й затамувати подих. Його серце калатало в ритм чужим крокам, що наближалися. Швидкі, квапливі прямували до кабінки, в якій залишився слід від крові. Захар сподівався, що його не побачать.