Глава 1

Шістнадцята година. Він ненавидів шістнадцяту годину. Це означало втрату самого себе. Стрілка годинника добігла дванадцяти й почалося... Звичний різкий біль пробігся тілом та майже одразу минув. Тепер Захар не контролював свої рухи. Хтось, наче майстерний ляльковик, вправно керує тілом. Цей хтось змушує Захара йти прямо та швидко крокувати тротуаром вузької вулиці. 

Рік тому, підписуючи договір, Захар навіть не уявляв, що кожного дня, його тілом керуватимуть інші люди. Тоді, хлопець попався на крадіжці. Таких як він називали хакерами. Щоб врятуватися від в’язниці, запропонували вихід - стати учасником експерименту “Без меж”, настільки секретного, що навіть йому не розповіли усіх деталей. Нічого не підозрюючи, Захар синім чорнилом вивів охайний підпис і цим самим підписав собі смертний вирок. 

Він уже звик спокійно спостерігати за всім, що роблять з його тілом. Після деяких оренд гидко було навіть дивитися у дзеркало, й годинами відмивався у душі, наче вода, разом з брудом, змиє небажані спогади. Дивувався яких границь може досягти людська фантазія. У чужому тілі гравці почувалися вільно, стерті всі межі й заборони, можна не думати про наслідки. Спочатку Захар намагався втекти, сховатися та розірвати договір. Це виявилося неможливо. В його шию вживили чіп, який гострими вусиками проколював до хребців, передав його місцеперебування та змушував підкорятися гравцю.

 Зазвичай гравцями ставали багаті люди, яким уже знайоме відчуття вседозволеності. Хоча, траплялися випадки, коли чоловіки перевіряли на вірність своїх дружин. М’язистий, високий, з очима кольору небесної блакиті та чорним мов ніч волоссям, Захар одразу приковував увагу дівчат. Чоловіки поважного віку бажали відчути себе молодими, забути про біль в спині й користувалися тілом в оренду. Ці декілька годин здавалися Захаром вічністю, нестерпною каторгою та непоправною помилкою. Одного разу спробував втекти. Його швидко спіймали. Хотів комусь розповісти – одразу вмикали чіп й говорили за нього. Потім проводили профілактичні бесіди, під час яких тіло пронизував гострий біль. Після таких бесід, всі наміри та мрії здобути свободу знищувалися.

От і зараз Захар, ніби стороння особа, спостерігав, як його тіло заходить до аптеки. Він підморгнув молоденькій аптекарці й придбав чорну медичну маску. Захар подумки собі посміхнувся. Карантинні обмеження вже зняті, але гравець чомусь вирішив подбати про здоров’я Захара. Це сталося вперше й здавалося підозрілим. Чорна маска ховала частину обличчя, а кепка прикривала очі. Його тіло рухалося вперед і Захар намагався відгадати, які пригоди вигадав гравець. Не дарма геймер забажав, щоб хлопець опинився у цьому місці. 

Зайшов на АЗС й помітив припаркований мотоцикл. Чорний, з металічними сріблястими дугами виблискував на сонці й манив погляд. На сидінні недоречно лежав пакет з намальованими яскравими квітами. Гравець змусив Захара взяти його до рук. Всередині знаходився пістолет і від цього тіло чоловіка кинуло в жар. Його пальці стискали зброю, а розум вперто намагався позбутися її. Проте зараз невідомий гравець контролював тіло і всі зусилля виявилися марними. Він заховав зброю за пояс та зайшов до мінімаркету АЗС, повільно, наче смакуючи кожний крок, підійшов до касирки та різко висмикнув пістолет:

– Якщо хочеш жити, то постав у пакет усі гроші, – власний голос здавався Захару холодним і суворим. 

Всередині все протестувало проти цього злочину, хлопець намагався опиратися таким діям, але тіло вперто не слухалося. Серце скажено калатало і здавалося бажало вилетіти з грудей, якомога далі від такого жахіття. Захар, заспокоював себе тим, що зараз гравця вимкнуть, не дозволять нікому завдати шкоди й рахував секунди, коли знову опанує своє тіло. Поки цього не сталося, він розумів – чоловіку подобалося відчувати владу та особисту значущість. Наче живився страхом та насолоджувався моментом.

Сірі очі касирки виказували страх. Тремтячими руками натиснула на кнопки касового апарату й вибрала звідти гроші. Захар відчув, як скривилися м’язи обличчя:

– Я ж сказав усі. Ті, що під грошовим ящиком теж давай.

Дівчина виконала всі вимоги та поклала пакет на стільницю прилавка. Захар схопив награбоване й швидко попрямував до виходу. Адреналін вирував у тілі. Кров закипала, гарячою лавою блукала по венах та пришвидшувала серцебиття. Смак небезпеки, порушення заборон й ігнорування меж дозволеного підсилювали азарт. 

Гравець спрямував тіло Захара до мотоцикла. Одразу сів на шкіряне сидіння й вирушив вперед. З великою швидкістю мчав вулицями міста, оминаючи автомобілі. Вітер нещадно обвівав обличчя, проникав до вух та викликав гул. Захар не розумів, чому гравця вчасно не спинили, допустили злочин і навіть зараз, нехтуючи усі правила дорожнього руху, незнайомець й досі контролює його тіло.

Світлофор загорівся червоним кольором. Гравець не гальмував, навпаки, збільшив швидкість й, у пошуку гострих відчуттів, влетів на перехрестя. Почувся гучний сигнал автомобіля, різкий поштовх і Захар впав з мотоцикла, боляче вдарившись потилицею об асфальт. В одну мить, його поглинула темрява.

Дорогі читачі!

Рада бачити Вас на сторінках цієї історії. На Вас чекає цікава мандрівка разом з героєм, який прагне повернути собі свободу. Буду вдячна, якщо подаруєте твору зірочку та додасте до бібліотеки.

З любов'ю, Кристина Асецька!