Глава 3

ЕЛЛІ

Дорога стелилась перед нами нескінченним полем пилу й спеки. Сонце припікало з немилосердною впертістю, вітер не приносив полегшення — лише здував пісок у очі. Караван рухався повільно, перевантажений товарами й обтяжений жінками що йшли пішки і просто не могли рухатись швидко.

Жінки трималися гуртом ,окремо від решти каравану ,насторожено відносячись до чоловіків які раз по разу намагались завести розмову .

Діти, знесилені ще вчора, лежали під навісами на возах. Я бачила, як одна з жінок цілує маленьке чоло, прикриваючи його від сонця своїм шарфом. Інша — підтримувала подругу, що шкутильгала.

Як би не моя цілюща магія ,вони б не витримали цю дорогу ,щовечора я заліковувала стерті ноги та опіки на шкірі .Я йшла попереду, відчуваючи кожен крок як тягар. Але знала — зупинитись не можна.

Кальм наздогнав мене на рівному відрізку шляху. Його кінь ішов повільно позаду.

— Скільки ще будеш вдавати, що тобі не пече підошви? — кинув він жартома, вказавши на мій обірваний поділ сукні та стерте взуття яке не було призначене для довгих переходів пішки.

— Поки йдуть усі,йтиму і я — відповіла я, навіть не озираючись.

— Це не відповідь. Твоя самопожертва безглузда .Мій кінь може повезти двох ..

Я лише похитала головою ,вкотре відмовляючись. Він замовк. А потім різко спинився. Кілька хвилин щось думав, потім спішився, поправив стремено і знову пішов пішки, рівняючись зі мною.

— Що ти робиш? — запитала я, трохи здивована.

— Я подумав, що твої принципи мені подобаються більше, ніж сидіння верхи. Тим паче, мій кінь терпіти не може спеки ,йому буде легше без вершника.

— Цікаво. Ти часто приймаєш такі дивні рішення?

— Ні. Але й ти нечасто зустрічаєш когось, хто втік із гарему й тепер веде за собою сотню жінок пустелею.

Ми посміхнулись одночасно. Уперше за весь цей похід — щиро, без гіркоти.

— Як тебе звати насправді? — спитав він. — Не вірю, що така дівчина, як ти, зветься просто "Еллі".

Я поглянула на нього. Поглядом — довгим, обережним.

— А якщо я справді просто Еллі? 

— Тоді ти — диво. Але як на мене, твій погляд видає набагато більше.

— Наприклад?

— Там біль. І полум’я. Наче ти гориш зсередини. Тихо, не для всіх. Але я відчуваю.

Я не знала, що відповісти. Тиша між нами була дивною. Не гнітючою — скоріше, важливою.

— Ти боїшся мене? — спитала я після паузи.

Кальм здивувався.

— Ні. Але мені цікаво, чого боїшся ти.

Я не відповіла. Лише стиснула губи.

Того, ким можу стати, якщо дам волю Аріші. Того, що втратила, і кого ще можу зрадити. І найстрашнішого — того, що він мав рацію. Що всередині я справді вже не просто Еллі…

— Можливо, колись скажу, — тихо мовила я. — Але не сьогодні.

— У нас ще є дні. Дорога довга, Еллі. І я не проти йти поруч.

Він знову посміхнувся. І цього разу я не стримала посмішки у відповідь.

Стоянку влаштували коли вже сутініло . Всі втомлено розсілись на траві .

Ми, як завжди, влаштувались окремо від основного табору. Жінки не змішувались із караванниками. Ми звикли тримати дистанцію — вона була нашим захистом. Мої жінки не звикли довіряти чоловікам .Навіть їжу ми готували окремо: просили посуд, воду, дрова — і далі справлялись самі.

Сонце вже схилилося, золотячи верхівки дерев. Я саме мила руки біля струмка, коли помітила, що однієї з наших немає. Замість неї — порожній килим біля вогнища й залишені вузли.

Я підвела голову. Здавалося, все спокійно. Але серце стислося.

— Де Левана? — кинула я тихо. Жінки переглянулись. Одна показала рукою в бік узлісся.

— Відійшла. Казала, ненадовго.

Я відразу рушила туди, намагаючись не бігти, але кожен крок луною бив у скроні.

І тоді я почула голос.

— Гарна... дуже гарна. Не сіпайся ,не ображу...

— Відпустіть мене! — голос Левани. Роздратований. Тривожний.

Я рвонула вперед і побачила їх — Левана стояла, притиснута до стовбура. Її плечі тремтіли, руки були стиснуті в кулаки. Поруч із нею стояв один із купців, дебелий, із жирною шиєю, руки його були простягнуті вперед.

— Ну чого ти ламаєшся? Перед вельможами, певно, не так вередувала, еге ж? Гроші не пахнуть, дівонько. А ти зараз у такому становищі, що…

— ВІДПУСТИ ЇЇ! — мій голос розсік повітря, як удар.

Купець здригнувся, але не відступив.

— А ти хто така? Її мати? Чи теж хочеш заробити?

Я наблизилась — кожен мій крок наче дзвенів жаром. Всередині все клекотіло. Вогонь піднімається з живота до грудей. Я відчула, як під пальцями пульсує магія — вона рветься назовні, проситься в повітря. Я озирнулась ,нас ніхто не бачив , я можу зупинити його серце одним смертельним закляттям ...Ще трохи — і...

— Ти не зрозумів? Відпусти її. Зараз же.

— А якщо ні?

Я зробила ще один крок. Очі палахкотіли. Я не боялась. Хвиля схвалення огорнула мене з середини —  Аріша ,була повністю на моєму боці.

І саме в цю мить з-за кущів вийшов Кальм. Подих полегшення вирвався з моїх грудей.

Він не кричав. Не підвищував голосу.

Але його тон був, як сталь, що щойно вийшла з горна.

— Відійди від неї, поки я не змусив тебе зробити це .

Купець озирнувся — на обличчі змішались роздратування і страх. Він не звик, щоб з ним так розмовляли . Тим паче — свої.

— Кальм ,ти впевнений що вона того варта ?

— Я обіцяв цим жінкам захист , вони і так натерпілися  — Кальм повільно наблизився. 

Купець сплюнув у бік, зневажливо глянув на мене, на Левану — і відступив.

— Жінка як жінка... Таких повно. Дарма тільки смикався...

— І вибачся, — додав Кальм.

Купець зупинився. Його обличчя скривилось, але він пробурмотів:

— Вибач... Не хотів лякати...

Левана стояла мов статуя. Коли купець відійшов, я підійшла до неї й міцно обійняла. Її тіло тремтіло, але вона не заплакала.