16.2

Антон ще обдумував ранкову нараду. Якби він не готувався, але новина про поділ підприємства викликала цілу хвилю обурення. Після наради зателефонувала адвокат Доля – їй надійшла мирова угода від Олесі. 

Волков перекинув проект угоди Біляєву і поїхав на зустріч до нього. Після обговорення всіх нюансів стало очевидно, що жоден суд такої угоди не затвердить, та і процесуально її реалізувати практично неможливо. 

- Необхідно вірити на слово, - пояснив Анатолій Біляєв. – Пані Волковій, що ви відпишете половину свої частки в фірмі. А вам – що вона подасть заяву про відмову від позову.

Звісно це було смішно. Вірити Олесі – останнє, що Антон міг зробити. Але діватись було нікуди. 

За усіма цими клопотами обід довелось пропустити. Вже на під’їзді до офісу зателефонував Жидкін, і попросив заїхати до нотаріуса, проглянути попередній проект документів. Заодно обговорили і передачу частки Антона Олесі. 

Дмитро виглядав веселим і цілком задоволеним життям. Здається з того інциденту, що відбувся в його приймальні, фінансовий директор встиг щось провернути, що додавало його життю оптимізму. На відміну від Антона, який відчував себе керманичем «титаніку». Ні, Волков не був з тих бізнесменів, що намагаються втримати тонучий бізнес будь-якими шляхами. Набагато вірніше в цій ситуації було скинути баласт, скинути всі проблеми, пов’язані з цією фірмою, як вуж скидає стару шкіру, щоб засяяти і заблищати новою.

Але водночас, це значило, що настав час знову працювати цілодобово, щоб з того огризку, що залишився на його відкуп, можна було б виростити нове успішне дітище. Антон не сумнівався, що йому все вдасться. І був готовий нести ці жертви. От тільки Віра… Віра була єдиним, що бентежило Антона Павловича, і змушувало раз поз раз сумніватись в прийнятому рішенні. Дівчина не заслуговувала таких стосунків. 

Віра була чимось медово-солодким, як квітковий нектар. Вона була світлою, як промінчик сонця пропущений через жовтий осінній листочок. І Віра заслуговувала кращого, ніж він міг їй дати. 

В приймальні під вечір було пусто. Навіть Тамари Олексіївни не було. Антон буквально впав в своє крісло, і написав нарешті Вірі смс «Зайди будь-ласка».

Дівчина впурхнула в кабінет через п’ять хвилин. І тільки побачивши її, Волков усвідомив, що встигнув скучити. Підбори її каблучків простукали в такт його серцю, коли Віра наближалась до столу.

- Я тут відео з камер дивлюсь за суботу-неділю. Не приймальня в мене, а прохідний двір! – поділився з дівчиною Антон. 

- Вже є підозрювані? – Віра наблизилась до Антона, стала за плечем, щоб зазирнути в монітор. Кивнула на приймальню. – А Тамара Олексіївна вже пішла?

- Так, у неї подруга в житлово-комунальному відділ працює, тому Тамара Олексіївна сама носить туди акти на погодження, - пояснив відсутність своєї помічниці Волков.

- І хто ж про тебе дбає, коли її немає?

Віра поклала долоні йому на плечі. Пройшлась пальчиками по напруженим м’язам, викликаючи в тілі хвилю мурашок. Сама важко зітхнула – дотик до Антона викликав в її тілі неочікувану реакцію, у вигляді бажання не тільки руками, але і губами торкатись його тіла. 

- Ти замкнула двері? – відкидаючи голову на спинку крісла так, щоб бачити Віру запитав Антон. Мабуть, увесь день про них з Вірою ширились плітки, як лісова пожежа. Але давати співробітникам ще один привід чухати язики Антон не хотів.

- Замкнула, - прошепотіла Віра, і незчулась як опинилась у Антона на колінах. Задоволено поковзала дупкою, вмощуючись зручніше.

Її запах миттю забився йому в ніздрі, проникнув під шкіру, позбавив можливості мислити холодно і прораховано. Дарма він не встояв перед спокусою торкнутись її тіла ще раз. Антон умовляв себе зсадити дівчину з колін, але замість того руки самі собою оповили її стан, втиснули її в його напружене тіло. 

- Підозрюваних немає, - нарешті повернувся до роботи Антон. – Але я ще все і не передивився. 

- А чим займався мій директор увесь день? – промурмотіла чоловікові на вухо Віра, якій було складно спокійно сидіти на руках у Антона. 

Розуміння, що від повного людей офісу їх відділяють лише не дуже товсті дерев’яні двері, змушувало адреналін вирувати в крові. Один гучний звук, і всі зрозуміють чим вони тут займаються. Ця таємничість додавала перчинки відчуттям. 

- Власне про це я і хотів поговорити…

Ковзання Віриного заду по його стегнах спричинили очікуваний ефект – Антон відчув збудження. Віра охнула, теж відчувши як твердіє його член під її сідницями. Якщо у неї і були якісь інші думки, то тепер вони всі випарувались. 

- Нудився за мною? – грайливо запитала Віра, захоплюючи губами мочку його вуха. 

Антон не помітив як перемістив руку їй на коліно, ковзнув гладкою тканиною капронових колгот, запускаючи пальці під мереживну спідницю, злегка стиснув, по-свійські погладжуючи її ніжку. Ледь стримав стогін - ця дівчина має над ним забагато влади. 

- Нудився, - видихнув Волков, повертаючись обличчям до дівчини. Він просто хотів її зупинити. Але їх губи опинились так близько, що він не втримався, і поцілував дівчину. 

Як же він хотів цього увесь день! Віра дарувала йому відчуття легкості і свободи. У нього ніби крила виростали за спиною, коли вона була поруч. І Антон віддався цьому п’янкому відчуттю щастя, пив його сповна, розуміючи, що не хоче зупинятись. Його язик проникнув Вірі в рота, легкий поцілунок перетворився на справжній танець полум’яних сполохів. Віра сильніше втиснулась сідницями в нього, навмисно дражнячи через тканину. А може і отримуючи велике задоволення від цієї гри, адже здавлено застогнала йому в губи.

Антон просунув руку вище, дістався улоговинки між Віриними стегнами. І трусики, і колготи були вологими на дотик. 

- Як же я хочу тебе, - відриваючись від дівочих губ прошепотів Антон. 

- Бери, - томно відповіла Віра. Її саму розпирало від бажання. Живіт солодко нив, в голові паморочилось.