16

- І де ж ти їх бачила? – хмуро запитав у Ольги Дмитро.

- Ольга Федорівна! – спробував зупинити жінку Антон. Але білявку понесло:

- Під домом у нас, а потім Олеся бачила Віру у Антона вдома!

- Ольга! – гаркнув Антон так, що Віра підскочила на своєму місці. Таким строгим вона його ще не бачила. – У нас нарада за п’ять хвилин. Будеш не готова – залишу без премії!

Кадровичка кивнула, і вибігла з приймальні фінансового директора. Віра зітхнула, усвідомивши, що затримує подих від хвилювання. 

- Вітаю, - незадоволено пробурмотів Дмитро, виходячи з свого кабінету повністю. – На що у нас там спір був, не пригадуєш?

Антон зблід, перевів на Віру розгублений погляд – тільки б нічого не зрозуміла. Тільки б Дімон не продовжував говорити дурниці. Але Жидкін схоже умисно продовжив свою промову, тепер вже звертаючись до Віри:

 - Ми побились об заклад хто перший тебе звабить, - Віра кліпала своїми горіховими очиськами, скоріш за все не в повній мірі розуміючи про що говорить фінансовий директор. – А так наш генеральний директор категорично прости сексу між співробітниками, правда, Антон Павлович? А знаєш що, Тоша? Отакий лицімірний підхід – не можна нікому, окрім самого генерального! До речі! Там тобою дуже цікавилась Лариса, то якщо ти такий мачо, можеш приступати і до неї я… благословляю!

- Мовчи! – рикнув Волков. – Віро, ми поговоримо про все після наради, все не так, як він меле.

- Звісно не так, - спокійно відповіла Віра, впевнено дивлячись на Жидкіна. – Ніхто мене не зваблював. А щодо Лариси, то що Ви хотіли, Дмитре Валентиновичу, заводячи інтрижку з нею, при цьому маючи наречену? Не запізно ви почали ревнувати?

- Малолітка ще будеш мене вчити? – окрисився фінансовий директор. 

- Ще слово, і я натовчу тобі пику! – Волков заступив Віру від Жидкіна, несвідомо прикриваючи дівчину своїм тілом. – Віра права, розберись з своїми жінками, не вмішуючи в це нас.

Це Волкове «нас» ніби ласкавим сонячним промінчиком пройшлось по Віриній стривоженій душі, і вона заспокоїлась. Треба дати Антону Павловичу час розібратись із справами, і він все їй пояснить. Заспокоїть. Вгамує її страхи.

- У мене ніколи не було наречених! – огризнувся Дмитро.

- А Наташа? – не вгавала Віра. – Вона сказала Ларі, що вже вибрала сукню, і ви заву понесли до РАГСу.

- От сука! – Жидкін зім’яв теку з паперами, і вибіг з кабінету.

- Віро, дай нам годину, - попросив Волков. Він почував себе перед дівчиною винним, ніби й справді вчинив щось погане. 

- Працюй, - Віра посміхнулась, хоч пальці і дрібно тремтіли під столом. 

Волков вдячно кивнув, і теж вийшов з приймальні. Понеділок – важкий день.

Коли Антон зайшов до свого кабінету – Тамара Олексіївна вже встигла прибратись, і чаклувала над кавою для генерального директора. Біля стійки рецепції про щось перемовлялись прораби і керівник відділу збуту. Антон коротко привітався з ними, прокрокував в свій кабінет. Серед всіх цих людей є «щур», який вочевидь зливає всю інформацію про діяльність фірми його колишній дружині.  

- Тамара Олексіївна, - Антон вдячно прийняв з рук свої вірної секретарші каву. – Поки всі не зібрались, попросіть нехай Вадим Русланович зайде до мене. Треба розібратись з тим зловмисником, що практикує такі невдалі жарти.

- Я вже йому телефонувала, він зараз підійде, - повідомила помічниця. 

В підтвердження її слів після стуку в двері зайшов і начальник служби безпеки – високий, плечистий бородач. Під пахвою він тримав планшет.

- Доброго ранку, - Вадим без дозволу сів в крісло, і заклацав на планшеті. – Я продивився журнал відвідувачів за вихідні. У нас повно трудоголіків!

- Це радує, - кивнув Антон.

- З тебе приклад беруть? – Вадим показав фотографію з журналу, де було записано, що Волков приходив в офіс в суботу і неділю. 

- Так я і знав, - Антон помітив прізвище Ольги Федорівни. – Де записи з камер за період її відвідування офісу? Б’юсь об заклад, то її рук справа з тими підкладами!

- Вже відправляю тобі на пошту, але там значний проміжок часу, зараз передивитись не встигнемо.

- Ну і нехай. Опісля передивлюсь. Тамаро Олексіївно, запрошуйте вже всіх! Жидкін прийшов? Йому останнім часом геть дах знесло. 

Віра нудилась. Робота в Дмитра Валентиновича була простою - сиди і чекай, допоки фінансовий директор відкомандирує чи в бухгалтерію, чи в відділ планування. А так як нарада тривала більше ніж обіцяна Антоном година, то Віра просто просиділа до обіду колупаючись в телефоні. 

Потім прибіг Жидкін. Взяв у кабінеті кутку і папери і кудись побіг. А Волков все був заклопотаний, і не запрошував на розмову. 

Віра встигла перебрати в голові купу варіантів чому так. І чи справді зваблював її Антон. І приходила до висновку, що якщо і зваблював, то якось дивно, так, що Віра була впевненою, що це вона йому нав’язалась. Але, що якщо на це і був розрахунок у генерального директора? Чи справді він би міг зробити все на спір? 

Коли Віра не втрималась, і зазирнула в прийомну до Волкова пильна Тамара Олексіївна з-за стійки повідомила, що директор на обіді. Віра відчула перший укол – до цих вихідних вони з Антоном двічі обідали вдвох .А тепер він поїхав сам, ніби забувши про неї. Можливо, щоб не виникало пліток так і було б правильно, але все одно на душі залишився неприємний осад.