13.2

На другий поверх вели гвинтові сходи. До залізної основи були приладнані блискучі сходинки із світлого дерева, і здавалось ті сходинки просто висять в повітрі. Антон звісно не звертав уваги на такі дрібниці, піднімаючись в спальню з Вірою на руках. Вона довірливо притискалась до нього всім тілом, невідривно дивлячись своїми великими очиськами йому в обличчя.

Антон поставив дівчину на підлогу в спальні. Кімната була в сіро-зелених тонах, та навряд чи хтось із них звертав зараз увагу на інтер’єр. Віра слідкувала тільки за Волковим. Рот дівчини привідкрився на видиху, її губи манили своєю м’якістю і чутливістю, і Волкову захотілось побачити її під час оргазму. Уява малювала пристрасні стони і закушену нижню губку. В штанях стало тісно від одних думок.

Але чи вистачить йому терпіння і такту, щоб не травмувати Віру? Бути першим це ще і відповідальність, чи зможе він діяти ніжно і ласкаво, коли збудження таке сильне, що хочеться оволодіти дівчиною негайно. Наївність і довірливість Віри притягувала Антона набагато сильніше, ніж відверта розпусність чи сміливість всіх попередніх партнерш. 

Волков підштовхнув дівчину до ліжка, одночасно стягуючи з того покривало.

- Ти впевнена, що розумієш всю ситуацію? – нарешті знайшовся із словами чоловік. 

- Авжеж, - розвіяла його сумніви Віра. Граційно присіла на край розстеленого ліжка, стягнула з себе тонку олімпійку, і взялась за край футболки.

- Я сам, - зупинив її руки Антон. – Це як розвертати найбажаніший подарунок…

Віра опустила руки, відкинула волосся з обличчя, роздивляючись Антона, який навіть не думав роздягатись, все ще чомусь вагаючись. Її саму лихоманило від передчуття чогось незвичайного. Від власної зухвалості, і сміливості. І від страху невідомого.  

Дівчина проковтнула важкий комок в горлі, і зрозуміла, що якщо прямо зараз Волков не почне діяти вона не витримає і втече. Зітхнула, набираючи повітря в грудях, розганяючи свої страхи і невпевненість – поруч з нею найкращий чоловік в світі і їй немає чого боятись.

Віра встала з свого місця, скоротила дистанцію, притискаючись до Волкова. Серце у Антона підскочило до горла.

- Просто я невпевнений, що можу дати тобі щось окрім сексу, - спробував пояснити те, що його бентежить Антон.

- Та годі, ми не на нараді, - напівшепотом обірвала його Віра, впевнено поклавши руку на його стегно.

Волков прикрив на мить очі, важко зітхнувши. Відчуття було таким, ніби він от-от зірветься. Треба було перехоплювати ініціативу.

Антон підхопив край її футболки, і стягнув одяг з Віри. Дівчина залишилась в чорному мереживному ліфчику. Але навіть не помітила цього, продовжуючи линути до Волкова. Він нагородив її глибоким поцілунком, який дався йому тим важче, що його власне серце гупало десь в скронях в шаленому ритмі. 

Його язик торкнувся її губ, ніби питаючи дозволу, Віра потягнулась йому на зустріч, її очі закрились, вона повністю віддалась процесу, поклавшись на Антонову вмілість. І Антон стримував і стримував себе, наказуючи собі не квапитись, не зважаючи на те, що її солодкі губи пробуджували в ньому неймовірні відчуття, підганяли, змушували тремтіти в нетерпінні злитись в одне ціле.

Волков відпустив Віру, з нетерпінням здираючи з себе одяг. Вона стояла перед ним важко дихаючи, і тут Антон помітив те, що так бентежило Віру – її шрами. Рука, і місце під грудьми, і частина самої груді – все ніби вкрите темнішими і світлішими розводами. Ніби хтось розмалював її тіло, грубо розмазуючи коричневу і жовту фарбу по оксамиту шкіри.

Антон ковзнув поглядом по дівочому тілу, і градус його збудження впав, притушений хвилею ніжності до цієї сміливої дівчини, якій довелось витримати чимало болю. 

Дівчина слідкувала за ним із під опущених вій. В голові у неї туманилось, але гострий страх невдачі діяв витвережуючи. 

Та Антон Павлович не розчарував – відкинувши власну футболку, і скинувши спортивні штани разом з шкарпетками, він знову припав до Віри, поцілував довго і ніжно, потягнув за собою на ліжко, змушуючи дівчину опинитись зверху. Віра розслабилась.

- Я буду обережним,  - прошепотів десь на вушко їй Волков, схиляючись до дівчини, і розуміючи що більше він терпіти не в змозі. Він не розумів чого у Віриних очах в цю мить було більше – захвату чи страху.

Дівчина знову напружилась, занервувала, розуміючи, що скоро станеться щось, що їй не відомо. І Антон змусив себе відтягнути мить проникнення ще трішки. Він знову цілував Віру, м’яв груди, притупляючи пильність і розпалюючи ще дужче багаття її пристрасті. І такі дії мали результат – дівчина знову розслабилась, постогнуючи у відповідь на його рухи.