11.3

Антон випав в осад. Все його збудження як рукою зняло. За кілька років Олеся жодного разу не привозила сина в гості. Ті нещасні кілька разів, що йому вдавалось забрати хлопчика до себе, він сам випрошував і забирав дитину в колишньої дружини. І ось – несподіванка! 

Внутрішній параноїк тут же підказав, що співпадіння бути просто не може.

- Антон! Ти так і триматимеш мене на порозі? – хмикнула Олеся, і спробувала проникнути в квартиру. Артемко виявився проворніший, і обійшовши маму притисся до батька всім тілом, обійнявши Антона за талію. Олеся похитала головою, спостерігаючи цю картину. - Тьома, йди до кімнати, ми з твоїм татом хочемо поговорити. 

- Стривай, - озвався Антон і спробував затримати сина, але вертлявий малий вислизнув з його рук. І побіг у вітальню, туди де сиділа в темряві Віра! Мимоволі Волков ухопився за коротку чуприну, відчуваючи перед Вірою страшну незручність.

Віра почула голоси, невідома їй жінка говорила досить голосно. Хто вона? Дружина Антона Павловича? Чи сусідка? Стільки питань. І навряд чи неочікувані гості так швидко підуть, як планував генеральний директор. Віра навпомацки пошукала свій одяг. 

Знайшла водолазку, натягнула через голову. І якраз вчасно – тільки її голова пірнула в отвір, як в кімнаті ввімкнулось світло.

- Ух Ти! – озвався трішки розгублений хлопчик, побачивши Віру. – А ви татова подружка, так? Мам, а тато не сам!

- Привіт, - Віра відчула, що червоніє до коріння волосся. Так соромно і ніяково їй ще в житті не було. Малий між тим кивнув, і заозирався в пошуках пульту від телевізора.

Віра пильніше придивилась до малого – волосся біле-біле, як вибілений на сонці шовк, і очі пронизливо блакитні, як в Антона Павловича. Не треба було бути екстрасенсом, щоб здогадатись що вони з Волковим рідня. 

- Он як, - озвалась з коридору хлопчикова мати. – То ти нам не дуже і радий, так Волков? Розважаєшся тут. Може ми зайві з сином? 

- Ні, - Антон нарешті відступив від дверей. Олесю йому хотілось придушити, але ж така можливість побачити Артемчика не скоро ще випаде. Стерво знала на що бити, щоб точно насолити колишньому чоловікові. – Я завжди радий бачити Артема. 

- Так радий, що навіть не намагаєшся бачити його частіше. Ні, ти влаштовуєш особисте життя. Тобі як завжди ніколи. 

Віра вислизнула в коридор, і стала поруч Антоном Павловичем. Ніде правди діти, їй було страшенно цікаво, яка у нього була дружина. Олеся приголомшувала своєю досконалою красою – водопад шовковистого блискучого ідеально рівного волосся шоколадного кольору розсипався по її плечах і грудях. Правильні риси обличчя, гладка шкіра, акуратний носик і пишні губи, вкриті нюдовою матовою помадою. І брови у Олесі були виразні і чорні, ідеально профарбовані. А вії м’якими і пухнастими, вдало обрамляли великі сіро-зелені очі.

 Жінка була невисокою, але кросівки на танкетці додавали їй трішки зросту, від чого вона була навіть вище рівня Антонових плечей. Гнучку і струнку фігуру жінки як друга шкіра обтікала в’язана шерстяна сукня попельнясто-рожевого кольору. 

Поруч з цією жінкою Віра відчувала себе студенткою-першокурсницею, яка тільки приїхала в місто з села. Олеся так само чіпко роздивлялась червону як рак Віру. Похитала головою, блиснувши золотими продовгуватими сережками в вухах. І відвернулась, ніби Віра перестала для неї існувати.

- Я піду, - ледь чутно прошепотіла Віра, торкнувшись Антонової руки, і гостро відчуваючи себе зайвою в цьому трикутнику. 

Волков озирнувся:

- Якщо хочеш, можете подивитись з Артемом телевізор, я думаю розмова з його матір’ю багато часу не займе, - запропонував чоловік.

Вірі дуже хотілось погодитись. Але водночас настрій вже встиг зіпсуватись. До того ж Віра підозрювала, що Антону Павловичу захочеться побути з сином наодинці. Принаймні кожному нормальному батькові цього б хотілось. Так само як і хлопчику. Віра сама жила в неповній родині, і добре пам’ятала як виглядала батька в гості. Як було чудово коли він брав її на прогулянку в парк, чи в ліс по гриби. Вона дуже чекала тих зустрічей, і сумувала, коли тато надовго забував про неї.

І також пам’ятала Віра, як дратували її батькові жінки, особливо ті, що навмисно намагались підібратись до батька через неї. Вірі хотілось прогнати їх геть. Тому зараз маячити перед Артемом дівчина не хотіла категорично.

- Вже пізно, - впевнено відповіла вона Волкову. Масла у вогонь долила Олеся:

- Якщо ми невчасно, то ми підемо, - пихато і ображено промовила вона.

- До побачення, - Віра обігнула нахабну брюнетку. В ніздрі забився запах її парфумів, без сумніву дорогих і стійких. 

«Ну хоч побачила, які жінки подобаються директору «Спецбуду», - втішала себе Віра, натягуючи чобітки. Але на душі було геть невтішно. Такою доглянутою, вилощеною і ідеальною Віра ніколи не була. Завжди у неї то волосся з зачіски виб’ється, то під дощ потрапить, то на ногу хтось стане, і на черевику залишиться відбиток підошви… 

- Я зателефоную, - пообіцяв Вірі Антон Павлович, коли вона взялась за дверну ручку. Дівчина кивнула, і вийшла геть.

- Зовсім ще дівчинка, на малоліток потягнуло? - зневажливо кинула Олеся, коли за Вірою зачинились двері, і не чекаючи реакції пройшла на кухню. – О у вас тут романтік був? Жлобський такий, в твоєму стилі, Антоне. Одне вино. Що на ресторан грошей пошкодував? Не дивно, що дівчина втекла.

- Задоволена? – геть непривітно запитав Волков у Олесі. – Чого тобі?

- Поговорити, - Олеся відійшла до підвіконня, обперлась задом об білу поверхню. – Мене дуже турбує, що ти не цікавишся сином. Я сподівалась, що хоч звернення до суду на тебе вплине.

- Ти при своєму розумі? - трішки здивовано запитав Волков. – Як я буду цікавитись, якщо ти поставила мій номер до чорного списку, заблокувала в соцмережі, і не даєш бачитись з малим.

- Яка брехня! – фиркнула колишня. – Більш недолугих виправдань я ще не чула. А Тьомі між іншим треба батько.