11.2

Незаймана паршивка, яка позбавляє його волі. Так подумав Волков, і поцілував Віру. На губах залишився присмак винограду.  

Віра танула в сильних чоловічих обіймах. Нарешті, вона дочекалась цього моменту. Нарешті, вона стане жінкою, і не аби з ким, а з єдиним чоловіком в світі, якого вона взагалі могла уявити біля себе. 

- Впевнена? – в губи прошепотів їй Антон. 

-Так. Я хочу! – видихнула Віра, у якої паморочилось в голові чи від вина, чи від власної сміливості. 

Як же вона хотіла відчути те, що буде далі. Як їй набридло бути затиснутою, слухняною дівчинкою. Тою, що ніколи не виділяється, і намагається не привертати до себе увагу. Хотілось нарешті змінити життя, насолоджуватись своїм тілом, своїми рухами, чоловічою увагою, і навічно забути Костика і його ганебний вчинок. Стерти його з пам’яті палкими поцілунками, і сповненими жаги дотиками дорослого і бажаного чоловіка.

- Назад шляху не буде! – попередив Віру Волков, і вона слухняно кивнула, обвила його шию руками.

А в наступну мить він підхопив її під коліна, і виніс з кухні.

Він не планував так робити. Він був впевнений, що Віра дасть задню. Але вона навпаки не пручалась, а наполегливо підштовхувала його до близькості, позбавляючи здатності опиратись і логічно мислити.

Волкову хотілось не просто займатись з дівчиною сексом. Не просто здійснювати механічні рухи. Його тіло так гостро реагувало на її присутність. Але ще більше, на неї реагувала душа. Антону хотілось зробити дівчину тільки своєю. Заклеймити її собою, щоб ні Жидкін, ні жоден інший чоловік в світі не посмів посягати на неї. Він хотів володіти Вірою безроздільно. І від того груди стискались від непрошеної ніжності до маленької звабниці.

Він притискав дівчину до свого тіла, відчуваючи її м’якість і випуклості всім собою. Їх губи наполегливо і сильно торкались один одного перетворюючи поцілунок в справжню бурю відчуттів. Віра відкрилась на зустріч Антону, з впевненістю відповідаючи на поцілунок.

Антон опустив дівчину на канапу в вітальні, звільняючи руки, і їх поцілунок перейшов на новий виток, перетворився в палке зіткнення, в якому не буває переможців. Вони притискались один до одного, торкались руками через одяг, і Віра розуміла, що ще ніколи в житті вона так не втрачала голову. Не було ані страху, ані невпевненості. Тільки чарівні відчуття в усьому тілі, і бажання більшого, ніби в ній дзвеніла натягнута струна, а Антон Павлович уміло грав на ній, торкаючись її тіла своїми руками і губами.

Їх поцілунок був таким нестриманим і спекотним, що дихання змішалось в одне, і все чого хотілось Вірі, це щоб Волков не зупинявся. І він не розчаровував, відірвавшись від неї тільки на мить, щоб стягнути з її тіла водолазку.

В кімнаті вони так і не ввімкнули світло, тож перейматись про те що Антон щось роздивиться на її тілі було зайвим. І Віра розслабилась, прикривши очі і віддавшись відчуттів. Та і десь інтуїтивно вона усвідомлювала, що Волкову зараз не до її шрамів. І це вселяло в дівчину впевненість в собі, і бажання зробити Антону приємно. Вона торкалась його тіла крізь футболку, з насолодою відчуваючи гарячі напружені м’язи.

В затуманену свідомість ввірвався різкий звук вхідного дзвінка. Антон напружився, а вже за хвилину наполегливого дзвоніння, мусив встати з канапи, і ніжно чмокнувши Віру в губи, запевнив:

- Хтось дуже впертий. Нікуди не тікай, я миттю!

Віра покірно кивнула, навіть не знаючи чи побачив він її жест в напівтемряві. Все її тіло пекло від розчарування, і обірваного задоволення. Вона почула, як метнувся Волков в ванну, миючи руки, і крикнув на ходу невідомим гостям: «Іду, зачекайте хвилинку!».

Потім Антон Павлович відчинив двері, і жіночий голос незадоволено але голосно промовив:

- Антон! Ну де ти ходиш? Ми з Тьомою були поруч, і малий так хотів тебе побачити!