9,2

На роботу Віра йшла знаючи, що Антона Павловича там не буде, і від того - з невимовним розчаруванням.

- Доню, ти якась заклопотана, сильно навантажують на роботі? – поспівчувала Антоніна Микитівна.

- Та ні, - Віра знизала плечима. Вимушено посміхнулась.

Мама почувалась краще, хоч і схудла за тиждень в лікарні, вилиці загострились, підборіддя вперто задиралось, зовсім як у Віри коли та сердилась. А мама здається завжди була в бойовому рішучому настрої. 

- І Толік тобі не телефонував? Невже не бачив, що тебе ледь не покалічили прямо у нього під офісом? – Антоніна знову перевела мову на вчорашні події. – Це так на нього схоже – не бачити нікого крім себе! Добре, хоч поруч з тобою був справжній чоловік!

- Я сама щось забула йому набрати, - спробувала виправдати батька Віра. 

Учора вона дивилась фільм, потім зателефонував Волков.  Трель телефону і незнайомий номер – відчуття було ніби дівчину застукали над чимось соромним. Вона поспіхом прибрала звук на телевізорі, залишивши картинку і підняла слухавку.

- Віро, я завтра буду у відрядженні, - діловим тоном озвався Антон Павлович із слухавки. – Відмініть всі мої зустрічі.

- Д-добре, Антон Павлович, - дівчина не впізнала власного голосу, коли озвалась. 

Цей контраст, геть збивав її з пантелику. Кілька годин тому цілував і співчував травмованій нозі. Тепер говорить так, ніби нічого не відбулось, а тільки привиділось дівчині. Діловий увесь, суворий.  Голосом можна охолоджувати колу, замість холодильника.

Віра мимохіть подивилась на екран, відчувши як червоніє, а дихання збивається – містер Грей нахабно цілував свою сабу, звільняючи її від одягу. 

- З вами все гаразд? – заклопотано запитав Волков, почувши як Віра поперхнулась. – Як нога?

- Так-так, все добре, - а от чути в його голосі турботу було невимовно приємно. Наче пухнастим пледом огорнули, і по голові погладили.   Віра відчула як розгорається в середині живота пекуче полум’я бажання. Провокативні кадри з оголеними тілами і голос Волкова в трубці бентежили її все сильніше. Поспіхом вимкнула телевізор, вирішивши, що додивитись кіно їй не судилось. Звісно, якщо вона хоче бути при тямі, а не марити генеральним директором весь вечір і ніч.

- У вас дивний голос, наче вам … боляче? – продовжив допитуватись Антон Павлович.

- Все гаразд, - вже впевненіше відповіла Віра. Але думка, що він зараз чує яка вона збуджена, заводила ще сильніше. Між стегон занило від бажання дотиків. Відчуття було таким, наче вона стоїть зараз оголеною перед Антоном Павловичем.

- Якщо будуть погіршення – не соромтесь телефонуйте, - трішки розгублено завершив розмову Волков. Він відчував, що з Вірою щось не так, що вона збентежена, але не міг знати що цьому причина.

А Віра пригадавши про забутий  в коридорі Антонів піджак, метнулась за ним, і залишок вечора провела закутана в цей одяг. Вона ластилась до тканини, вбираючи в себе запах Антонових парфумів, які вже були ледве відчутними. І телефонувати батькові, чи навіть Ларисі не хотілось зовсім, від слова взагалі.

Розпорщавшись з мамою, дівчина приїхала на офіс. Сьогодні вона не стала експериментувати з панчохами, тим більше, що пари на заміну порваних у не ї і не було, і одягла зручні штани. Тому ніякого дискомфорту при пересуванні не відчувала.  

Робота текла своїм відпрацьованим ритмом – з вечора Антон Павлович підписав усі папери, і дбайливо склав теки  у Віри на столі. Певний час дівчина телефонувала тим, у кого у Антона Павлович були призначені зустрічі, переносячи ті,  і вносячи відповідні дані  в офісну програму, що забезпечувала комунікації між помічником і генеральним директором.

За цим зайняттям і застала Віру вельми красива блондинка.

- Привіт, - ніби цілком миролюбиво привіталась вона до Віри. Голос у відвідувачки виявися писклявим і тонким. А в цілому, коли підняла голову від монітору, Віра побачила жінку років тридцяти, в бордовому діловому костюмі, і з білим волоссям зібраним в низький хвіст. Губи незнайомки кривились в посмішці, і привертали увагу яскравою помадою кольору фуксії.

- Вітаю, - теж дружелюбно привіталась Віра. – Якщо ви до Антона Павловича, то він сьогодні  у відрядженні.

- А ти швидко тут освоїлась, - покивала головою незнайомка. – Яка в тебе освіта, нагадай?

- Вища, - Віра насторожилась. – Бакалавр економіки. Зараз в магістратурі навчаюсь.

- Тебе ж Жидкін співбесідував? – продовжила розпитувати незнайомка. – Різноманіття йому схотілось, чи що. 

- Перепрошую? – Віра підняла брови, дивуючись поведінці незнайомки.

- Пусте, не зважай, - жінка махнула рукою, попутно демонструючи манікюр в тон губної помади. – Думки   в голос. А з Антошою вас що пов’язує?

- Працюємо, - всі ці допити, як докучливий скрип пінопласту по склу, почав дратувати. І натяк на панібратські стосунки з шефом не минув мимо Віри. – А ви навіщо цікавитись? І хто ви?

- Я Ольга Федорівна, - представилась блондинка. І помітивши, що Віра продовжує дивитись з непорозумінням на неї, пояснила. – Начальник відділу кадрів. Анкетування проводжу. Ти його не проходила в понеділок.

Віра кивнула. І правда документи у неї приймала Тамара Олексіївна, замість якої Віра тепер сиділа в приймальні. Помічниця генерального директора тіьки відібрала у Віри заяву на працевлаштування і трудову книжку. А про якісь анкетування Вірі взагалі ніхто не казав.

- А питання про стосунки з генеральним директором теж частина анкети? – не втрималась від шпильки Віра.

- А у вас стосунки? – Ольга Федорівна питала ліниво, тільки в очах з’явився жадібний блиск.

- Виключно ділові, - потисла плечима Віра. 

- Кажуть Тоша кругом водить вас з собою, - не повірила Вірі кадровик.

- Хто каже? – стрепенулась Віра. Ну от так і знала що підуть плітки по офісу. Варто тільки їм з Антонм Павловичем було вийти одночасно з офісу, як це вже давало їжу для брудних розмов. Але ж ще й мабуть з вікон хтось бачив, як вони сідають в один автомобіль.