6.3

Біля входу в офіси палили дівчата, одна кучерявка з витатуйованими бровами, інша русява в короткій спідниці розмахувала цигаркою, затиснутою пальцями з химерним манікюром. Обидві провели Волкова зацікавленими поглядами. Він звик не звертати увагу на погляди дівчат і їх зацікавлені усмішки. Він би і на судійську Юлію увагу не звернув сьогодні, якби Віра не дивилась на неї таким вовком. 

Це було цікаво. Ніби Антон спав весь цей час, а тепер широко розплющив очі і почав дивитись на світ по-новому. На дівчат, інстинктивно порівнюючи їх з секретаркою, і відмічаючи, що жодна з них не в змозі зрівнятись з Вірою. На сонце, яке, виявляється, визолочує листя берези біля широкої облупленою лавочки, і листочки нагадують йому крапинки в очах Віри, біля самих зіниць, він тільки сьогодні їх роздивився. На айстри на клумбі. Вірі б пасували айстри. Великий оберемок пухнастих рожевих і білих квітів, під колір її блузки.

Він би купив їй ті квіти. Та , що там, він би обірвав для неї всі клумби в місті. Але як би по-дурному він би себе почував при цьому. Щоб дівчина про нього подумала? 

- Так от, ми будемо брати той гранвідсів чи хай вже з понеділка? – продовжив розмову в трубці Василь.

- Бери, - не задумуючись відповів Волков. – Потім розберемось. Головне не забудь Олегові сьогодні накладні завезти.

Бажання дарувати квіти згасло, і Волков уже цілком спокійно піднявся на другий поверх. 

- Добрий день! – в кабінет адвоката Волков ввійшов без стуку. І застав ту з люстерком і блідо-рожевою помадою в руках.

- Антон Павлович! – Валентина Володимирівна різко видихнула, і сховала руки з косметикою під стіл. – У вас проблеми з патрульними?

- Ні, - Антон пройшов в глиб кабінету. Всередині все було краще, ніж в коридорі. Масивний коричневий стіл біля вікна, шафи з теками документів і книгами. На шафах припадали пилом статуетки Феміди, і товстезні кодекси з золотим тисненням на червоних палітурках. Явно якесь подарункове видання. Стіл з ноутбуком був завалений паперами. Антон знову перевів погляд на адвокате ссу. – Чому ви так вирішили?

- Ну Ви ж учора турбували мене ввечері.

- Ні, той інцидент вирішився цілком благополучно, - Волков сів на стілець. Дивитись на жінку згори було не в його звичках. Тим більше якщо жінка в літах. На вигляд адвокату Долі було років шістдесят, обличчя прорізало кілька глибоких зморшок, волосся з сивиною було заплетене в косу і відкинуте назад.

- Ось бачте! А я вам казала – нічого турбуватись, - з торжественними нотками в голосі посміхнулась адвокатесса. Але потім знову спохмурніла. – Так в чому річ?

- Ось, - Волков розблокував смартфон і знайшов фотографію «своєї» заяви. І більше нічого не кажучи протягнув заяву Валентині Володимирівні.

- І що? – вона начепила на носа окуляри в блискучій металевій оправі. 

- Я цього не писав, підпис не мій, - спокійно пояснив Антон.

- Це я написала, - не стала відпиратись адвокат. І грізно продовжила. – Ви були у відрядженні, невже забули? І погодились, щоб засідання провели тільки зі мною, без вас. Я подала від вашого імені цю заяву. Ці повноваження передбачені нашою угодою про правову допомогу. А робити так треба, я вам пояснювала. Коли ти учасник судового процесу обов’язково треба пояснювати причини своєї неявки, або писати заяву про відкладення, або щоб засідання провели без вашої участі. Це передбачено цивільно-процесуальним кодексом. Інакше суддя розцінить це як зловживання своїми правами, і врахує вашу поведінку при винесенні рішення. Якщо Ви цього ще не усвідомили, то це не означає, що я не розуміюсь на процесі чи дію якось не правильно.  

- Але ми домовлялись про мою відсутність на одному засіданні, - Антон забрав телефон, в душі сколихнулось обурення. Відчитувала його адвокат як школяра. Але чоловік не став відповідати різко. – А не всю справу проводити без мене.

- Так пишеться. Це не означає, що ви не повинні приходити на засідання. Ваші питання вичерпані?

Антон мотнув головою з боку в бік. Може він і не розумівся на процесі, але розрізнити заяви вже б зміг. Але говорити в голос про це не став. Натомість він знайшов документ від органів опіки, і знову протягнув телефон адвокату:

- Не вичерпані. А це як розуміти?

- Ви що за моєю спиною ходили в суд? – навіть не поглянувши на екран телефону похопилась і обурилась Валентина Володимирівна. – Ви там із справою без мого відома знайомились?!

- А це заборонено законом? – здивувався Волков.

- Та хто Вас напоумив таке чинити? У вас звився інший адвокат? Так передайте йому, що це неетично і не професійно, і я буду скаржитись в Раду адвокатів! Так хто вас переманив?

 - Ви не відповіли на моє питання, - Антон дочекався поки потік слів Валентини Володимирівни вичахне, і знову протягнув їй телефон. – Що це?

Доля незадоволено стиснула губи, і подивилась на екран.

- Я не знаю що це! – нарешті визнала вона. – Без нас засідання не мало б бути! Негайно напишу скаргу на працівників служби в справах дітей! Нечувано, проводити засідання комісії без вас, - адвокат перевела подих, і ніби ненароком кинула запитання: - А що каже ваш новий захисник?

- У мене поки немає нових захисників, - запевнив її Волков. Він не вірив жінці. Два проколи за один день. Це було або справді не професійно, або підставою. Але і виказувати своє незадоволення надто різко Антон не хотів. Поки не проконсультується у іншого спеціаліста.

- То що Ви самі ходи в суд? Не порадившись зі мною?

- Суддя наполягала.

- Не смішіть. Тут щось інше, - адвокат вперла в Волкова недовірливий погляд. – Знаєте, Антон Павлович, це надзвичайно заважає роботі, коли клієнт не довіряє своєму адвокату. Як Ви могли почати сумніватись в мені? Чи я Вас хоч раз підвела?

- Але мені і правда зателефонували з суду, - Антон посміхнувся кутиками губ. – До цього я в вас не сумнівався жодного разу.

- От і надалі не треба! – Валентина Володимирівна слала руки на столі, перебрала нервово папери. – Я розберусь з опікою! Їм мало не покажеться! Напишу в область, нехай проводять засідання повторно. І навіть з вас грошей не візьму, будемо рахувати, що це бонус за перенесене хвилювання. Згодні?