Тільки твоя

5.3

Чорнява помічниця судді вказала на потрібний зразок на стенді, і ввічливо зачекала допоки Волков напише заяву. Потім підхопила папірець, і зникла в кабінеті, велівши Антону і Вірі чекати.

Мимо них снували люди, чоловіки в костюмах, бабця в заношеній куртці,  суддя в мантії, потім чоловіки у формі провели небритого хлопця закутого в кайданки. Віра відступила від Волкова, звільняючи місце конвою,  і знову наблизилась на крок. Між ними було менше метру відстані. Від Віри пахнуло абрикосовим цвітом. Треба було б думати про справу, але натомість до голови лізли думки про те, що Віра явно приревнувала його до помічниці судді.

І це було приємно. Це тішило його самолюбство. Змушувало все його єство відзиватись на Віриний посил, і хотіти її прямо тут, в коридорі суду. Не думати про те, якби було чудово зараз скоротити дистанцію між ними з Вірою, і притиснути дівчину до себе, було неможливо. Торкнутись до її шкіри. Спостерігати як вона буде посміхатись у відповідь на його дотики. А шкіра у неї як вершки…і вона прикриває очі, і шепоче його ім’я…

- Антон Павлович, я все владнала, ходімо, - перервала хід його думок помічник судді Чорної. В руках у неї була об’ємна паперова тека.

- Дякую, - машинально відповів Волков, вкотре забороняючи собі думати про Віру. У них надто велика різниця у віці, щоб думати про стосунки. Та і не потрібні йому зараз інтрижки. Найгірше, що можна було б зробити відносно Віри, це повести себе як егоїстичний Жидкін.

Вони пройшли у пусту залу засідань. Віра озиралась. Батько часто розказував про суди, але самій їй бувати тут не доводилось. Кабінка для підсудних була забрана гратами і прозорим пластиком. Також тут було кілька рядів лавок, як в католицькій церкві, на піднесенні був довгий стіл, і три крісла з високими спинками. Над цим усім висіли пласкі чорні екрани телевізорів.  Посередині залу – трибуна з мікрофоном. 

Антона Павловича усадили за один із столів, які були розвернуті до суддівського. І він заглибився у прочитання справи. Чорнявка переминалась з ноги на ногу поруч, але ніяк не виказувала незадоволення від того, що її обідня перерва зіпсована. 

Чим більше сторінок гортав Волков, тим більше розумів, що нічого не тямить в цьому. Всі ці ухвали, протоколи, і судові виклики. Чи так має бути? Чи тут щось не так? Як розібратись? Ось документ з підписом адвоката Долі – «Відзив на позовну заяву», адвокат казала, що подасть його, але цікаво, що вона там написала? Вони обговорювали з адвокатом стратегію захисту, і вона обіцяла направити запит в органи опіки, відносно умов проживання Артемчика. В справі цього не було. Треба уточнити у Валентини Володимирівни.

Антон продивився відзив, і в цілому трішки заспокоївся. Написано було з його слів, все вірно, до купи додавалась багато всіляких статей з різних законів, і виглядало солідно. 

Доля казала, що має бути ще засідання в органах опіки. Вони попередньо розбирають справу і надають суду свій висновок. Антон наполягав на його обов’язковій участі в цьому засіданні. І адвокат обіцяла тримати зв'язок з представником Служби у справах дітей, щоб не пропустити нічого важливого.

Тож коли перед Волковим опинився документ зна бланку органів опіки і назвою «Висновок, щодо доцільності позбавлення батьківських прав», йому здалось, що стілець прогинається під ним, і він падає в глибоку прірву. Зашуміло у вухах, і думки розбіглись як зграя тарганів, від світла. З документу було очевидним, що тиждень тому  засідання провели без нього. 

- Ви можете зробити мені копію цього папірця? – підняв голову до помічника судді Волков. 

- Ми не робимо копії, - похитала головою дівчина.

Віра, яка вловила в незвично низькому Антоновому голосі тривогу, оживилась, підвівши голову від свого смартфону, де вона листала сторінку в соцмережі. Дівчина навмисно не дивилась на Волкова, щоб не псувати собі настрій, і не бачити, як їсть його поглядом брюнетка. По виразу обличчя генерального директора було зрозуміло, що відбулось щось неприємне.

- Сфотографуйте на телефон все що видається вам цікавим, - порадила Антону дівчина.

- Так, це буде найкращим варіантом, і значно пришвидшить процес ознайомлення, - погодилась помічник судді. 

Антон дістав телефон. Відмітив п’ять пропущених викликів. Один з них від представника банку. І Василь, прораб, знову телефонував. Не кажучи вже про два дзвінки від Жидкіна. Треба було прискоритись.

І Волков став фотографувати все підряд. Потім розбереться, що варте уваги, а що ні. Краєм свідомості похвали свою інтуїцію. Все таки правильно він зробив, що взяв з собою Віру.  

Несподівано наткнувся на заяву від свого імені, ту саму, де було написано, щоб справу розглядали без нього. На заяві був явно не його підпис. А сам папірець був тільки ксерокопією, направленою, згідно приписки, електронною поштою.  Датований документ був місяцем раніше, саме тоді, як Волков їздив у відрядження. 

Питання множились і роїлись. І однозначно треба було шукати іншого адвоката,я кий йому все роз’яснить. Довіряти Валентині Долі не видавалось більше за можливе. Здавалось він в пастці. І Олеся ось-ось переможе. І забере Артема до свого турка в Стамбул. Навмисно, щоб Антон ніколи не зміг його побачити. Всі інші справи можна було відкласти, але тільки не цей суд. 

Нарешті Волков добрався до палітурки справи. Написав розписку, що зі справою ознайомився. Подякував дівчині, помічнику судді. І та, ніби чекаючи цього моменту, швиденько  нашкрябала йому на шматку паперу свій номер телефону. 

- Мене звати Юлія, - подаючи Антону Павловичу цидулку додала вона. – Будуть питання по справі - рада буду допомогти.

І так подивилась на Антона Павловича, що Віра ледь не вирвала у шефа з рук папірець і не пошматувала його на дрібнесенькі клаптики. А Антон тільки байдуже поклав записку до кишені, вже натискаючи на телефоні виклик Жидкіна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше