Розділ 36

Дні почали збігати швидше. Кейя працювала в галереї, продовжувала займатися своїм художнім фондом, у вільний час малювала і з трепетом очікувала четвертого лютого, аби врешті поставити крихітний підпис та перекреслити майже все своє попереднє життя. Чи шкодувала про те? Сама не знала остаточної відповіді на те питання. З одного боку з родиною Енберг її пов’язувало геть усе, геть усе пов’язувало з Альвісом, але без нього вона почувалася інакше. В грудях врешті оселилася якась легкість, зник моральний тиск і відчуття постійної напруги. Кейя вперше була вільна робити, що забажає: малювати на фіорді хоч до ранку, подорожувати до Тромсе чи Бергена, або взагалі кудись за кордон, могла готувати повноцінну вечерю, а могла перекусити якимись напівфабрикатами, могла випити келих червоно вина без осуду з боку, могла одягнути спортивний одяг та кросівки й закинути подалі елегантні сукні та вишукані пальто… Кейя врешті могла робити, що завгодно, та радості особливої те теж не викликало.

Кейю гризли та підточували думки про стосунки з Матвієм. Колись вона сказала Брігі, що нізащо не стане коханкою одруженого чоловіка, колись Брігі сказала, що Матвій нізащо не зробить її своєю коханкою, бо вона занадто важлива для нього. Всі помилилися, бо і Матвій, і сама Кейя виявилися не настільки високоморальними. Обоє загрузли у своїх почуттях та своїй брехні всьому світу навколо. Кейя бачила, що те вбиває Матвія, сама страждала не менше, але нічого зробити не могла.

Бачитись вони почали рідше. Матвій працював всі дні до вечора, Кейя не могла дозволити собі навідатись до сервісного центру, аби у його напарника не виникало непотрібних питань, а після роботи Матвій повертався до таунхаузу, щоб у Олега не з’явилися підозри. Зрідка вдавалося побачитись десь на Торветі, бо неподалік Матвій сідав на електробус до Ранхейму, а Кейя могла під’їхати туди автівкою за якихось п’ять хвилин. Проте тих коротких зустрічей було недостатньо обом.

Кожен вечір Кейя проводила на самоті, видивляючись у вікно примарні тіні і гірко плачучи. Кожен вечір Матвій зображав перед Олегом себе колишнього, а в душі вив від безвиході, в котрій опинився.

Час збігав і обоє знали, відчували, що пора щось врешті вирішувати.

Кейя якраз завершувала відео-розмову з Брігі. Задоволено розповіла, що продала за два дні п’ять картин, то був її особистий рекорд. Брігі на те лиш усміхалася. Тоді повідомила, що малює новий пейзаж і вже не може дочекатися вихідних, аби знову податись до Тронхеймс-фіорду. Брігі та ідея не сподобалася і вона одразу нагадала про минулу поїздку. Кейя спитала, як вони облаштувалися в Осло і Брігі розповіла про котедж, в котрому живе Олів. Там знайшлася кімната і для них з Василем. Брігі сміючись повідала, що Василь вже підшукує собі нову роботу, і додала, що він якийсь схиблений на заробітках. Кейя теж засміялася. Коли Брігі обережно спитала, що у них з Матвієм, Кейя лиш негативно хитнула головою. Брігі сумно зітхнула. Далі розмова вже якось не клеїлася і дівчата врешті попрощалися.

Потім зателефонував Гутфрид. Поцікавився як вона і що нового, а тоді запросив на завтра випити кави десь на Торветі. Кейя одразу ж погодилася, призначивши зустріч на свою обідню перерву. Гутфрид попрощався.

Дверний дзвінок сповістив, що до неї гості і Кейя поспішила відчиняти — двадцять хвилин тому замовила собі піцу і вже чекала її з нетерпінням. Широко відчинивши двері побачила Матвія.

— Привіт, — мовив стиха. — Впустиш?

— Привіт — Кейя всміхнулася. — Звісно, авжеж! Проходь. Я на піцу чекаю й…

Кейя пропустила Матвія в передпокій, зачиняючи двері.

— Як ти? — спитав, знімаючи куртку.

— Все гаразд. Все добре, — Кейя трохи здивовано глянула на нього. — Чому ти тут о такій порі? Олег…

— Не прийде сьогодні додому, — м’яко обірвав її.

— Не думаєш, що бреше? — насторожилася Кейя. — Раптом перевірити тебе захотів.

— Не думаю. Це вже втретє з того дня, як він повернувся. Всі ті рази він справді не приходив, — Матвій пройшов до вітальні й з важкістю присів на диван. — Та й нема йому чого мене перевіряти. Я не давав жодного приводу.

Кейя зрозуміло кивнула, а тоді зітхнувши зупинилася на порозі вітальні:

— Зроблю кави. Ти голодний? Може повечеряємо?

Матвій не відповів. Опустивши підборіддя на руки задумливо дивився у вікно й здавалося навіть її не чув. Враз радість від його появи випарувалася, мов краплі дощу на асфальті під літнім сонцем. Кейя присіла поряд з ним, обіймаючи за шию і притуляючись щокою до його плеча. Матвій відреагував за кілька секунд, не одразу. Опустив руку на її плече, пригортаючи до себе, і прихилився до спинки дивану. Кейя знала, що має щось сказати, сказати те, над чим думала увесь останній тиждень, але не могла. Натомість довірливо, мов кошеня, все притискалася до його грудей, обхопивши його за пояс, і тихенько дихала, заплющивши очі.

— Я знаю, — раптом промовив з гіркотою. — Знаю, що роблю тобі боляче. Я негідний тих почуттів, котрі маєш до мене.

— Не думай про це, — прошепотіла. — З тобою в мене пов’язані найсолодші і найпрекрасніші відчуття, котрі торкали моє серце колись. Попри все я щаслива, Матвію.

Вивільнившись з її обіймів м’яко, але разом з тим твердо, Матвій відчинив двері на балкон та вдихнув холодне нічне повітря. Здавалося, все не міг ніяк надихатись, мов був без кисню вже добрих п’ять хвилин.

Кейя ступила за ним на балкон. Від передчуття, котре охопило з ніг до голови, навіть ковтнути не могла. Тиша напружувала, лякала, не давала спокійно дихати. Вона огортала Кейю своїми примарними напівпрозорими руками, стискаючи серце.

— Це все? — голос не слухався, охрип і здавалося, більше Кейї не належав. — Це все.

Матвій повільно обернувся до неї, вдивляючись в до болю рідне обличчя: її оксамитово-чорні очі розширилися, вуста стиснулися у тонку лінію, а підборіддя зрадницьки тремтіло. Він вже збирався щось відповісти, але сам себе подумки зупинив. Все дивився на неї, мовби намагався закарбувати в пам’яті назавжди кожну рисочку, кожен дюйм, кожну частинку.