Розділ 32

Кейя не знала, чим себе зайняти. Витягнула мольберт та фарби, але без автомобілю дістатися до Тронхеймс-фіорду стало проблематично. Вийшла на балкон, але так і простояла хвилин двадцять, безцільно дивлячись кудись у бік Нідельви.

Думати більше не хотілося, бо думки гризли мозок своїми крихітними зубками, точили впевненість у тому, що вона зробила, ще завзятіше, аніж шашіль старі меблі.

Кейя не бачила свого майбутнього і не знала, що робитиме далі.

Свідомість підказувала, що це далеко не кінець: з нею лишилося малювання і галерея Брігі, лишився фонд юних художників, лишилася квартира… Але не було Матвія, от що насправді гризло, хоч Кейя й не хотіла собі в тому зізнаватись.

До вечора вона шукала в інтернеті недорогі автомобілі та роботу, але нічого так і не знайшла.

Потім зателефонувала Брігі. Голос її звучав бадьоро та весело:

— Привіт вільним та незалежним! Що робиш?

— Шукаю роботу, — відповіла Кейя, не відриваючи погляду од ноутбука та притримуючи телефон плечем.

— Ти серйозно? — розсміялася Брігі. — Що, справді?

— А що таке? — Кейя перейшла за якимось посиланням — там шукали помічника для вчителя живопису у художню школу.

— Нічого. Просто дивно звучить. Йди до мене в галерею!

— Що я там робитиму? — спитала іронічно Кейя.

— Тобі й робити нічого не треба. Просто стоятимеш біля картин і всміхатимешся, того достатньо, — щиро відповіла Брігі. — Я серйозно! Йди до мене, будеш управляючою. Як такий варіант?

— Не знаю. Я давно це мала зробити, знайти нормальну роботу, — відповіла трохи роздратовано Кейя. — Може зараз все було б інакше.

— Слухай, жени подалі оці-от думки! Дівчино, спам’ятайся, бо чого доброго, ще побіжиш до маєтку з Альвісом миритись. Знову по обличчю хочеш, чи що?

— Припини, — Кейя відхилилася до спинки дивану, а тоді пішла на кухню.

— Ти здуріла! — наголосила Брігі.

Кейя налила мінералки у високу скляну і вкинула туди шматочок лимону та шматочок лайму. Подумавши секунду опустила туди ще й соломинку та повернулася назад до вітальні.

— Брігі, що ти хочеш? Аби я стрибала від радості? А чого мені стрибати? Я розвалила власне життя, нічого кращого не сталося. Так, жити з Альвісом надалі я в будь-якому випадку не змогла б, але решта… Все так хитко. Мені справді лячно, бо не знаю, що робитиму далі.

— Як що? Гутфрид тобі вже сказав і я раджу прислухатись до його слів, — Брігі зітхнула. — Люба, я знаю, що ти налякана, що розбита, що тобі важко й боляче, але все це мине. Навіть після найтемнішої ночі завжди настає яскравий світлий день, так ще класики говорили.

— Я знаю, — Кейя зітхнула.

— Ти зможеш, бо сильніша, аніж думаєш. Ти ж вже це довела, сама собі довела, — наголосила Брігі.

— Мабуть, — Кейя зітхнула, потягуючи воду через соломинку.

— А Матвій… Я вже тобі сказала, що в нього в шлюбі все теж далеко не гладко, то може варто цим користатись? — спитала Брігі.

— Ніколи! Я не стану причиною розпаду його шлюбу. Тим паче, Матвій не збирається руйнувати його умисно. Досить, я й так себе огидно почуваю! — Кейя стиснула телефон.

— Люба, якщо ви призначені одне одному небесами, то повір той шлюб не врятує вже ніхто, навіть його маленька донька. І твоє невтручання теж нічого не змінить.

— Припини, — з натиском промовила Кейя. — Я й так зробила більше, аніж взагалі можна було. Я зробила все. Я зізналася йому у своїх почуттях, а він дав зрозуміти, що йому це не потрібно. Коханкою одруженого чоловіка я бути не збираюся.

— Він ніколи не зробить тебе просто коханкою. Ти занадто багато важиш для нього. Невже не розумієш? — Брігі важко видихнула. — Кейє, хіба не бачиш?

Кейя заплющила очі, знову відтворюючи у пам’яті той вечір, їхні обійми та поцілунки:

— Бувай, Брігі.

— Кейє, прошу, — Брігі затамувала подих, збиралася сказати ще щось, але натомість вимкнула виклик.

Кейя повільно поклала телефон на кавовий столик. Стиснувши склянку, спрямувала задумливий погляд на поріг вітальні — наче досі бачила там Матвія, наче він досі був поряд. Минуло вже кілька днів з того вечора, а він їй так і не зателефонував. Певно врешті вирішив все і не на її користь. Важко зітхаючи, Кейя опустила голову до склянки, відчуваючи, що попереду справді вже тільки безрадісна невідомість.

— Ми справді більше не втручатимемось, — Брігі присіла на диван, швидко клацаючи на клавіатурі ноутбука. — Більше ні!

— Не вірю, що чую це, — Василь присів поряд, вертячи в руках свій телефон.

— Я серйозно. Все зайшло надто далеко і занадто заплуталося…

— Але ж хіба не того ти хотіла? Хіба ти не прагнула, аби Кейя пішла від Альвіса? — Василь звів брови. — Я думав, ти будеш на сьомому небі од щастя.

— Я теж, але Кейї не весело. Вона відчуває себе огидно й бридко. Вважає себе огидною через те, що закохалася в одруженого чоловіка, що покинула свого, що… Я не згодна ні з чим. Альвіса варто було покинути давним-давно, бо з ним вживеться хіба-що така ж схиблена як і він сам. Може навіть я б і мала до нього якісь співчуття, ми стільки років в одному котлі так би мовити, але після того, як він залякував, знущався та бив Кейю, жалості в мене нема.

Вхідні двері таунхаузу клацнули і за кілька хвилин повз кімнату пройшов Матвій, прямуючи до ванної.

— Привіт, незнайомцю, — весело мовила Брігі, враз приховуючи справжній настрій.

— Чого не вітаєшся? — здивувався Василь. — Агов! Матвію?

За кілька секунд Матвій повернувся, зупиняючись на порозі.

— Овва! — Брігі аж з дивану підійнялася, підходячи до нього. — Що з тобою?

— Брате? — Василь скосив погляд до його закривавленої руки.

— Мілкі хулігани, — байдуже відповів Матвій.

— На тебе одного? — Василь криво всміхнувся.

— У мене теж була бурхлива молодість, — вигнув куточок рота Матвій.

Брігі та Василь недовірливо перезирнулися.

— Ти нічого розказати не хочеш? — спитав врешті Василь.