Розділ 30

Матвій повільно випустив її вуста, але не відпустив з обіймів. Захоплено дивлячись в її очі з насолодою видихнув.

— Ще віриш, що мені ні до чого? — голос його звучав хрипко. — Це божевілля, але не хочу відпускати тебе зі свого життя. Я взагалі не хочу тебе відпускати.

Кейя опустила голову і волосся приховало її розпашіле обличчя, але за мить вона потягнулася до нього, невпевнено, ба навіть боязко, цілуючи у відповідь.

— Це справді божевілля! Кейє, я одружений, — вираз його обличчя враз змінився і він відпустив її, відступаючи на крок назад. — Я так не можу. Не тому, що не хочу. Повір, я справді не можу.

— Знаю, — Кейя гірко всміхнулася. — Тобі краще піти. Думаю, ти почув все, що хотів почути.

Матвій прихилився плечем до одвірка вітальні і поглянув на те, як вона відвернулася до вікна обличчям, обхопивши себе за тремтячі плечі. Кільканадцять секунд просто дивився їй у спину, а тоді рушив до дверей.

 — І ти мене пробач, — мовив наостанок.

— Грати в друзів ми вже не зможемо? — запитала з надією, різко обертаючись.

— Якщо ти хочеш, — стиха відповів. — Якщо тобі це потрібно.

— А тобі що потрібно? — спитала, зазираючи у його якійсь незвично темні очі.

— Аби ти була щаслива, — Матвій не кривив душею. — Аби в твоїх очах не було болю, аби твої вуста прикрашала усмішка, а не побої.

Кейя опустила голову, не знаючи, що відповісти.

— Я знаю про те, що Альвіс вдарив тебе, але що оце таке? В історію з собакою я не вірив жодної секунди, — Матвій присів на диван.

— Яка різниця? Неважливо, — Кейя присіла поруч з ним і зупинила замислений погляд на своїх руках. — Я пішла від нього. Все серйозно і я рішення не зміню. Справа не в тобі, Матвію. Все почалося вже давно, воно наче вода, точило камінь не один рік, а сьогоднішній день став останньою краплею. Жити з Альвісом я більше не можу. На розлучення подам вже завтра. Хочу, аби все сталося якомога швидше. Одне, за чим жалкуватиму до скону, це Гутфрид. Він замінив мені батька, він був зі мною поряд у найтяжчі миті життя. Коли мені було боляче, його рука завжди тримала мою.

Матвій опустив руку їй на плече, повільно пригортаючи до себе. Кейя прихилилася щокою до його плеча, заплющуючи очі, й обвила його шию рукою. Здавалося, просто марить. Не вірилося, що Матвій справді поруч, не вірилося, що обіймає, не вірилося, що цілував її. Той поцілунок вже лиш спогадом лишився.

Матвій задумливо провів пальцями крізь її волосся і зігнувши голову ніжно торкнувся вустами її маківки. Кейя підняла голову зазираючи в його очі і не втрималася, бо його вуста були занадто близько. Вона потягнулася до нього, але Матвій повільно відхилився, не відриваючи свого погляду від її очей. За кілька секунд сам жадібно припав до її вуст, цілуючи вже палко та пристрасно. Кейя провела пальцями по його колючим щокам, а тоді опустила руки йому на шию, жадібно обіймаючи.

Коли його руки хаотично закружляли по її спині, зминаючи тонку тканину сукні, а вуста не очікувано окреслили доріжку від вилиці до шиї, Кейя вперше відчула славнозвісних метеликів в животі.

Матвіїв холодний розум, котрий рвався десь з закутків свідомості, миготів червоними сигнальними вогнями про порятунок. Наказував негайно зупинитись, волав про те, що так не можна, але йому легше було злітати до Марса і назад, аніж відірватися від солодких вуст Кейї. Матвій сам себе просив відпустити її, але натомість вже цілував вилицю, опускаючись до шиї.

Телефонний дзвінок пролунав як ніколи доречно, вони обоє розуміли те без слів.

Кейя потягнулася до телефону на кавовому столику, бо горланив саме її.

— Це Брігі, — прошепотіла, відчуваючи як палахкотять щоки під його поглядом.

— Маєш відповісти, — відповів з усмішкою, а тоді спохмурнів. — А я маю піти.

Кейя стиснула його руку, зазираючи в очі своїм сумним поглядом.

— Те, що сталося… Нам треба охолонути і добряче подумати… Нам треба, — прошепотів встаючи з дивану.

Звуку телефону Кейя вже навіть не чула, бо кров, що шуміла у вухах, приглушила всі інші звуки. Вона швидко підійнялася за Матвієм.

Він якось незгідно хитнув головою, мовби німий діалог сам з собою вів, а тоді різко притягнув її до себе, знову цілуючи: гаряче, але разом з тим до болю гірко.

— Мені справді треба йти, бо ще хвилина і зупинитися вже не вдасться, — прошепотів, усміхнувшись куточком вуст, і рушив до дверей.

Телефон знов загорланив словами відомого рок-гурту і Кейя врешті прийняла виклик, але все ще дивилася на порожнечу перед собою, де щойно стояв Матвій.

— Що в тебе діється? — заверещала Брігі. — Мені Гутфрид телефонував. І Василь. Що у вас двох відбувається?

— Нічого, — Кейя присіла назад на диван. — Ти сказала, що я маю піти від Альвіса, я пішла.

— Ти пішла від нього тому, що я сказала? Чорта з два! Я тобі про те останні років три торочила, але реакції було нуль. Ти пішла, бо…бо… — Брігі чи не вперше запнулася.

— Бо що? — спокійно запитала Кейя.

— Бо знаєш, що Матвієві не байдужа. Знаєш це! — низький голос Брігі раптом став фальцетом.

— Матвій щасливо одружений і у нього маленька донечка. Те, що я пішла від Альвіса, не змінює геть нічого.

— Нема в його шлюбі того, що ти там у своїй дурнуватій уяві намалювала. В нього серйозні проблеми з дружиною. Мені Василь про те сказав, — Брігі затихла. — Він з тобою, так?

— Ні, — Кейя повільно опустилася на диван, притискаючи вільною рукою до грудей подушку.

— Не бреши мені, дівчино! Не бреши, бо брехати ти не тямиш, — Брігі навіть всміхнулася.

— Але я не брешу, — відповіла Кейя, заплющуючи очі. — Він був тут, проте вже пішов.

— О, боже! Це крутіше за кіно, — пискнула Брігі. — І? Ви з ним… Що у вас було? Це було гаряче й пристрасно одразу в передпокоєві?

— Ти вже добре знаєш Матвія, як думаєш, що у нас було? — в’яло спитала Кейя, торкаючись своїх вуст пальцями.

— Він нагадав, що одружений і хоч має до тебе якісь там високі почуття, перейти межу не в змозі? — зітхнула Брігі.