Розділ 29

Василь хотів провалитись крізь землю. Нервово крутнувшись на дивані заглянув у чашку, але вона була порожня. А ще геть не очікував тих питань, котрі поставив йому Матвій. Василь був впевнений, що холодну голову не збереже і виплесне все, що знає, а те переросте у катастрофу вселенського масштабу. Проте плюс в тому всьому теж був — інтуїція Брігі таки не підвела.

— Кажи, бо твоя затяжна пауза грає не на твою користь, — мовив Матвій.

— Не знаю, що тобі казати, — відповів Василь. — Чесно, трохи боюся, бо наслідки можу лиш туманно уявити.

— Мені це вже не подобається, — Матвій хитнув головою.

— І чогось мені здається, що далі не сподобається ще дужче, брате, — Василь судомно ковтнув. — Давай так. Я скажу тобі, що знаю, а знаю, повір, чимало, але ти натомість пообіцяєш, аби без дурниць.

— Торгуватись ми не будемо. Ти скажеш те, що я хочу почути, і крапка, — заявив безапеляційно Матвій.

— Так не справедливо. Тоді дозволь хоч питання? — Василь опустив порожню чашку на підлогу.

— Якщо я матиму на них відповіді, — згідно кивнув Матвій, сплітаючи пальці на животі.

— Нащо тобі Кейя? Ця цікавість, вона ж не просто цікавість до дамочки, в котрої ми ремонт робили, так?

— Здається ми всі давно вийшли з фази «дамочка, у котрої робили ремонт», — відповів Матвій. — Ми добрі друзі. Я впевнено можу назвати її своїм другом і мені не байдуже до її життя.

— Он як! Тоді для тебе буде величезною несподіванкою, брате, що ти для неї вже давно не друг. Почуття в неї геть не дружні. Розумієш? Кейя, здається, в тебе закохана, хоч на жаль не взаємно. Вона впевнена, що в тебе щасливий шлюб, в чому я вже дуже сумніваюся, тому тихо страждає з того дня, як ти полетів до України. Проте ситуація ускладнюється на очах. Бурмило виявився ще тим паскудником. Він…

Погляд Матвія осклянів, подих став рідким та глибоким, а голос незвично хрипким:

— Продовжуй.

— Ти знаєш, що у неї щось там з кров’ю?

— Знаю, — Матвій кивнув.

Василь стиснув вуста, врешті розуміючи, що Матвію відомо куди більше, аніж він вважав:

— Тут випадок стався нещодавно. Я у Брігі якраз був, раптом стук у двері, голосний такий. Вона вирішила, що то консьєрж, відчиняє, а там Кейя. Брате, я думав, аварія сталася… В неї з носа кров юшить, губа розсічена цюркотить…

— Він її вдарив! — Матвій не дав Василеві договорити, підіймаючись на ноги.

— Він певно не один раз до неї руки простягав, — Василь важко видихнув. — Не знаю, що там сталося тоді і що у них взагалі, але Брігі повторює, що Альвіс — покидьок, тиран та деспот. Думаю, то не порожні обзиванки. Каже, він звинувачує Кейю в тому, що вона, через хворобу, не може народити йому дітей. Ото й відіграється на ній сповна.

Мовчки Матвій рушив до передпокою.

— Так і знав. Куди ти? Бити мордяку тій тварюці? Зажди, я з тобою, — Василь кинувся за ним.

— Ні, — Матвій накинув куртку. — Поки-що ні.

Василь лиш встиг рота роззявити, але нічого більше не сказав, бо двері за Матвієм миттєво зачинились, впускаючи у передпокій свіже морозне повітря.

— О, на маєш! Тепер вже холодно нікому не буде, — зітхнув Василь і витягнувши з кишені телефон, натиснув номер Брігі.

Кейя жбурнула до валізи сякі-такі речі і швидко застебнувши її, кинулася у коридор. З вітальні її помітив Гутфрид, а убачивши в руці валізу, рвучко кинувся слідом до передпокою.

— Не зупиняй, — давлячись сльозами промовила Кейя, натягаючи пальто. — Не проси лишитись, бо я вже не можу.

— Дитино, — Гутфрид торкнувся червоної плями на її щоці аж до вилиці. — Мені жаль. Мені так жаль, Кейє! Я завинив. Я мусив…

— Ти нічого не мусив і ти не винен. Я просто більше не можу. Я терпіла все: незмінну байдужість та його крижане безчуттєве серце, глум над моїм малюванням, лікарську практику на першому місці, цілковиту відсутність у його позаробочий час, постійні обвинувачення в тому, що не можу виносити його спадкоємців, але це… Я пробачила, коли він вдарив вперше, проте вдруге пробачити не можу, та й йому це не потрібно. Гутфриде, Альвіс нищить мене морально, затискає мов у лещата, придушує в мені всі почуття, наче намагається зробити такою ж як сам. Він упивається моїм страхом та моїм болем — мстить за те, що я так і не стала тією дружиною, котру він змалював у своїй ідеальній уяві.

Горло Гутфрида судомно стиснулося.

— Я давно мала це зробити, але не могла через тебе. Я завжди поверталася сюди через тебе, Гутфриде, бо ти мій другий батько. Ти справді був мені батьком, — Кейя міцно, але дуже швидко обійняла його й відступила. — Пробач, що за все, що ти для мене зробив, я плачу ось цим. Пробач, що так вчиняю з твоїм сином, але так тривати не може. Він зламає мене, просто зламає.

Кейя кинулася з будинку, але лиш глянула на седан у ще відчиненому гаражі, і подалася за хвіртку. Автомобіль належав Альвісу і хоч як Кейя не любила його, забрати не могла.

Матвія аж розпирало від емоцій, котрі вирували у грудях. Здавалося через них навіть дихати важко. Слова Василя не були в новинку, але разом з тим ошелешили просто. Кейя в нього закохана! Він підозрював паростки якоїсь симпатії з її боку ще після складання кухонного гарніру, зрозумів, що подобається їй, у караоке барі. Проте між симпатією і коханням різниця насправді колосальна.

Витягнувши телефон, Матвій без роздумів натиснув кнопку виклику номеру Кейї і присів на холодну пластикову лаву автобусної зупинки.

Дратівливі гудки повторювалися надто довго і Матвій відчув, що нервує.

— Так, — голос її був виснаженим та безбарвним.

— Нам треба поговорити. Кейє, це справді важливо, — промовив без привітань та порожніх передмов.

— Що таке? — тепер до тих ноток у голос її додався страх.

— Не по телефону, — відповів. — Я мушу тебе побачити сьогодні.

— Що тобі Брігі сказала? — раптом підвищила тон Кейя. — Що та божевільна тобі сказала? Щоб там не було, то все брехня!