Розділ 27

— Альвісе, ні. Я не хочу, — Кейя заціпенілими долонями вперлася у його наче кам’яні груди.

Він відпустив її і зацікавлено придивився до обличчя, але не казав ні слова. Проте Кейї здавалося, що шмагав тим жорстким поглядом.

— Я… Мені треба до ванної, я маю… А раптом Гутфрид все ж повернеться раніше… Ти ж… Ти нічого іншого окрім подружнього ліжка не визнаєш, сам казав, — вона говорила так швидко, наче боялася, що не вистачить голосу закінчити фразу.

— Ти виправдовуєшся зараз, що відмовила мені? — спитав з ядучою усмішкою на вустах.

— Я не виправдовуюся, я просто… — Кейя змовкла, поправляючи светр. — Просто це зовсім на тебе не схоже.

— Ти хіба забула, що я також маю ступінь з психології, Кейє? — продовжував усміхатися він. — Зараз ти виправдовуєшся, що відмовила мені! Відмовила наче я — якийсь там хлопець з бару, водій евакуатора, майстер з ремонтів…

Кейя аж повітрям захлиснулася після тих слів.

— Наче той заробітчанин, з котрим водиться Брігі, — продовжив далі Альвіс, не звернувши на неї уваги, — але ж я твій чоловік! Ось уже сім років перед Всевишнім твій чоловік, котрому ти давала обітницю ділити дім, хліб та ліжко.

— Альвісе, ти зараз мене трохи лякаєш, — чесно зізналася.

Усмішка Альвісове обличчя так і не покинула, він наче упивався її страхом:

— Я не ґвалтівник, Кейє, я шанований у Тронхеймі лікар! Хіба можу зробити щось протиправне, щось заподіяти іншим?

Не дочекавшись відповіді Альвіс пішов вглиб маєтку.

Очі Кейї розширилися од жаху, бо те прозвучало наче ще один ляпас — так, Альвіс міг зробити щось протиправне і заподіяти щось іншим. Він те вже зробив.

Кейя невпевнено прихилилася до дверей. Відчуття легкості та умиротворення, котре так лагідно огорнуло на фіорді, зникло безслідно, натомість страх, відчай та безвихідь знову заковували у свої кайдани.

Дзвінок телефону ще ніколи не був таким бажаним, таким рятівним, таким важливим. Кейї було байдуже, хто телефонує, вона була рада будь-кому.

— Так, — мовила не бачачи, від кого дзвінок.

— Люба, як ти? — запитала Брігі і голос її звучав напружено. — Все гаразд?

— Так, так все добре, — Кейя озирнулася навколо і рушила на кухню.

— Телефонували вже з транспортної служби? — спитала Брігі.

— Ні, ще ні, — Кейя покосилася на двері, бо там якраз показався Альвіс. — Може зателефонують вже завтра. Зараз вже дев’ята вечора.

— Ні, мусять сьогодні, — не погодилась Брігі.

— Не знаєш, що там сьогодні в університеті? Гутфрида досі нема, — продовжила Кейя, аби говорити далі.

— Та вони з татком до шотландського пабу пішли. Може Гутфрид і в нас заночує. Мама щось таке казала, коли я з нею балакала. Він тобі не телефонував?

— Ні, — Кейя тремтячими руками взялася накривати на стіл.

— Вечеря мала б бути ще три години тому, — промовив Альвіс. — Зараз можеш вже не накривати.

Кейя зупинилася з тарілками в руках.

— Геть знахабнів! Люба, треба дати йому прочухана, — розсміялася Брігі.

Кейя простежила, як Альвіс наливає собі вина і нервово ковтнула.

— Так, мабуть, — відповіла розсіяно, стискаючи телефон.

— Гаразд, буду прощатись, — Брігі затамувала подих, а тоді продовжила. — Люба, я за годину-другу маю поїхати в одне місце і ще години зо дві мене в місті не буде. Все буде в порядку? В тебе точно все добре?

— Що за таємниці, Брігі?

В телефоні виникла затяжна пауза. Навіть дихання Брігі нечутно було.

— Не хочеш казати, то й добре. Твоє право, — Кейя зітхнула. — Гаразд. Бувай.

— Кейє, він повертається. За кілька годин Матвій буде у Тронхеймі, — здалася врешті Брігі.

Тарілки, котрі Кейя несла назад до шафки, заледве втримались в її руках після тих слів. Альвіс зацікавлено глянув на неї, але все ще нічого не казав, натомість налив собі ще один келих вина.

— Ти ж сказала… — Кейя запнулася, — що це неможливо.

— Не знаю, що сталося, та й чи важливо вже. Кейє, він скоро буде тут! Ти розумієш, що все змінюється?

— Ні, нічого, — Кейя ковтнула. — Бувай, Брігі! Слідкуй за дорогою.

— Кейє…

Кейя не дала їй договорити й швидко вимкнула виклик. Руки трусилися, а серце гупотіло, наче скажене.

— Щось сталося? — спитав насмішкувато Альвіс.

— Брігі поїхала за місто, вирішила повідомити. Питала чи не телефонували з транспортної служби. Я сказала, що ні, — якомога спокійніше відповіла Кейя, спостерігаючи, як Альвіс випиває третій келих.

— Я сам телефонував до них, — мовив байдуже. — Авто у них на техмайданчику. Завтра візьмуться за ремонт.

— Он як? — Кейя хитнула головою. — Добре, що так. Якщо ти вже повечеряв, то я піду до ванної і лягаю. Ти знав, що Гутфрид пиячить у пабі з Бйорном?

— Може й знав, — Альвіс оперся плечем до одвірка кухні і з насмішкою спостерігав, як Кейя подалася до ванної кімнати.

Кейя шкірою відчувала той погляд на собі аж доки не зачинила двері ванної кімнати. Знову огорнув страх.

Наповнюючи ванну гарячою водою подумки переконувала себе, що боятися нічого, бо ж Альвіс не маніяк якийсь вкінці-кінців, він її чоловік. Чоловік, котрого вона знала все життя. Залякувати саму себе було вкрай нерозумно. Але ті поцілунки у передпокоєві, ті його слова, ті погляди — все було якимось не таким, якимось геть чужим, якимось ненормальним.

Стоячи біля широкого дзеркала та знімаючи одяг Кейя раптом глянула на себе. Погляд повільно сповз до шиї і очі її широко розплющилися. Кінчиками тремтячих пальців вона торкнулася крихітного підшкірного крововиливу, над котрим виднівся чіткий слід від Альвісових зубів.

Опинившись в терміналі Вернсу Матвій на мить заплющив очі, згадуючи ту мить, коли зійшов з літака там вперше. Тоді його огортала цілковита невідомість, незрозумілість ситуації, тривога, що воно буде далі, хвилювання, що не впорається. Тепер все було геть по іншому. Матвій знав де він, куди прямує, за чим взагалі приїхав і що робитиме. Тепер він почувався у Тронхеймі своїм.