Розділ 25

Тарілка з таким чітким дзвоном опустилася на стіл, оббризкуючи білосніжну скатертину ягідним соусом, що на Алісу глянули всі присутні.

— Гаразд, друже! Гарно відсвяткувати, — Матвій усміхнувся. — Ще побалакаємо якось.

— Щасти, брате! — Василь перервав дзвінок.

Матвій знову глянув на Алісу, котра не спускала з нього свого твердого погляду.

— Давайте вже сідати. Час проводжати старий рік, — тесть потягнувся за пляшкою дорогого коньяку, котру купили спеціально до свята.

— Новий рік на порозі! Будьмо! — весело мовив Олег, підіймаючи свій келих, але Матвій вже засумнівався в щирості його усмішки.

— Як це ти не їдеш? — Аліса підступила до Матвія, не звертаючи уваги на те, що минуло лишень якихось двадцять хвилин як почався новий рік, що родичі ще досі за столом з келихами, що з телевізора горланять привітання та пісні сучасної естради.

— Дивуюсь, як ти стримувалася аж цілих двадцять хвилин, — спокійно відповів Матвій, тримаючи в руках свій келих з коньяком.

— Що значить, ти все вирішив? Матвію, якщо це жарт, то він дурний! У нас купа планів, купа покупок, купа всього, — Аліса зціпила зуби.

— Ні, не в нас. Це в тебе купа планів, про які я нічого не знаю, — Матвій стиснув келих.

— О, що за маячня! Матвію, що не так? — Аліса підвищила голос. — Не хочеш їхати і заробити грошей, аби забезпечити свою сім’ю та свою дитину — ну й нехай!

— Що значить не хоче? — до них підступила Надія. — Доню, ти щось не так зрозуміла. Матвій розумний хлопчик і звичайно ж усвідомлює, що мусить забезпечувати своїх дівчаток. Якщо є нагода, нею варто користуватись.

Матвію вперше за три роки подружнього життя захотілося послати тещу подалі, але він стримався. Натомість поглянув на Алісу суворо, навіть роздратовано:

— Ми можемо обговорити наші особисті моменти наодинці, а не в присутності всіх родичів?

— Чого це? Я не маю секретів від своєї родини! — відрізала Аліса, складаючи руки на грудях.

— Гаразд! — Матвій розправив плечі. — З яких пір тебе почали не влаштовувати гроші, котрі я приносив з СТО? Відколи ми в цілковитому зубожінні, про яке жалієшся всім нашим знайомим? І найголовніше питання: відколи ти все вирішуєш за мене?

— Коли є можливість заробити більше, то треба нею користуватись. Інші душу готові продати за таку роботу, а ти власними руками її відштовхуєш. На помийній ямі Кирила краще? До чого ти там допрацюєшся? — Аліса аж позеленіла од люті.

— А в майстра з ремонтів у Норвегії кар’єрний зріст просто колосальний! — Матвій криво всміхнувся.

— Ні, але там гроші…

— Гроші, гроші, гроші… Алісо, що з тобою? — зумівся. — Все, про що я чую останні місяці, це гроші і де б їх дістати ще більше. Чого тобі не вистачає, чого ти потребуєш? Ти маєш власну квартиру з пристойним ремонтом, маєш не найгіршу автівку, твій холодильник завжди заповнений якісною їжею, а шафа забита не менш якісними речами. Наша донька ходить до хорошого садочка, ти займаєшся своїми хобі і тим задоволена. Що ще не так?

— Я думаю про майбутнє! — викрикнула.

— Ні, ти думаєш про гроші. Вони з чогось замінили тобі все інше, — Матвій видихнув. — Ти змінюєшся на очах, перетворюючись на чужу мені людину.

— Не правда! Все неправда. Я просто хочу, аби ти…

— Олежик вже не один рік на заробітках і нічого, — знову підлила масла у вогонь Надія. — Чого ж ти зараз оце починаєш? Здоровий міцний хлоп, не каліка ж, аби сидіти на тій клятій СТО!

І знову Матвій титанічним зусиллям волі зумів стриматися, аби не сказати їй щось у відповідь.

— Якщо ти не хочеш, тоді мені доведеться самій податися по заробіткам! — закричала роздратовано Аліса.

— Ти хочеш, аби я полетів у Норвегію вже? — Матвій перехилив у горлянку залишки коньяку зі свого келиха і опустив його на стіл.

Аліса мовчки дивилася на нього. Затамували подих й усі присутні у вітальні.

— Чудово! — Матвій рушив до вхідних дверей.

— Матвію, зажди, — Олег звівся на ноги. — Чуєш?

Матвій навіть не озирнувся, вже зачиняв за собою вхідні двері.

— Перевіє! Навіть не думай за ним бігти, доню. Ще чого! — махнула рукою Надія. — Сідаймо до столу.

Вперше за все своє свідоме життя Кейя проспала зустріч нового року. Вона вимкнула телефон, поніжилась у ванній, залізла у свою пухнасту піжаму, взяла гаряче какао та ввімкнула якийсь фільм у вітальні. Через хвилин двадцять від перегляду сон здолав і Кейя звернулася клубочком на дивані.

Помітивши, що Кейя спить, Гутфрид дбайливо вкрив її покривалом і подався до свого крила. Альвіс, натягнувши окуляри в дорогій роговій оправі, щось друкував, зручно вклавши ноутбук на колінах. Потім відкрив електронну книгу про онкологічні захворювання, котру читав вже декілька днів, і занурився у свою стихію.

Кейя сонно розплющила очі тоді, коли за вікнами гатили феєрверки, відбиваючись різнокольоровими вогнями у шибках будинків. Роззирнувшись до величезного телевізора, а тоді кинувши побіжний погляд на годинник, побачила що була чверть на першу ночі — настав новий рік.

— З Новим Роком, Кейє, — промовив Альвіс, відриваючи погляд від ноутбука.

— І тебе, Альвісе, — відповіла зовсім тихо.

— Ти залишишся тут чи підеш до спальні? — перепитав поправляючи окуляри.

— А ти? — спитала.

— Я ще почитаю.

— Тоді мабуть… — Кейя змовкла.

— Можеш дрімати, я піду до кабінету, бо хочу зробити кілька заміток, а ти ж знаєш, що я роблю їх лиш вручну, — Альвіс підійшов до Кейї і поцілувавши її в щоку подався з вітальні вглиб коридору, до свого особистого кабінету.

Кейя знову глянула на годинник — в Україні новий рік вже теж настав.

Міцно заплющивши очі Кейя перевернулася на бік і підтягнула покривало аж до самого підборіддя.

— Малюватимеш? — Брігі здивовано глянула на Кейю, сідаючи за кухонний острів. — Кави!

Кейя спідлоба зиркнула на неї, наливаючи з кавоварки міцну чорну каву.