Розділ 24

— Лише зараз розумію, як все насправді було принаймні дивно, — Брігі прихилилася до плеча Василя, сплітаючи свої витончені пальчики з його. — А до сьогоднішнього дня, до нашої розмови, навіть не замислювалася.

— Чому? — Василь задумливо дивився кудись крізь їхні переплетені пальці.

— Бо Кейя та Альвіс… Для нас всіх: для мене, для їхніх батьків, для мого батька з матір’ю, для численних родичів та друзів, то було так природно, що нічого іншого просто не уявлялося, ні про кого іншого навіть не думалося. Наші батьки товаришують вже сорок років, відповідно й ми теж. Я старша за них: за Альвіса на кілька років, з Кейєю у нас різниця таки більша, але то не заважає дружити… Кейя та Альвіс разом навчалися у школі, разом пішли у коледж: Альвіс не бачив себе ні в чому окрім медицини, Кейя марила малюванням ще з колиски. Вони все життя разом, розумієш? У наших батьків навіть сумнівів не виникало, що разом мають йти по життю й надалі. Вони самі теж ніколи не противились тому, мовби знали, що таке їхнє призначення, без варіантів.

— Відгонить якимось Середньовіччям, — чесно мовив Василь.

— Не можу не погодитись, але все ж дозволю собі стати на захист Гутфрида та Торсона. Кейя народилася слабовитою дівчинкою, коли їй було тринадцять матір, італійка за походженням, покинула Торсона, посилаючись на те, що без теплої сонячної Італії зачахне, і втекла з Норвегії.

— Кейя залишилася з батьком? — зрозумів Василь.

— Так. Уявляєш, як йому було? З того моменту ми всі усвідомили, що мусимо її підтримувати, оберігати, піклуватися й захищати. Мусимо бути поряд і стати однією сім’єю, — Брігі зітхнула. — А згодом їй поставили діагноз хвороба Віллебранда. Це різновид геморагічного синдрому. У Кейї погано згортається кров…

— І кожна кровотеча для неї потенційно небезпечна, — здогадався Василь.

— Потенційно смертельна, — виправила його Брігі. — В її сумочці завжди кровоспинні препарати, тому всі кровотечі завжди контрольовані, якщо ж вона не може впоратись сама, тоді Альвіс вкладає її на день-два до лікарні, де їй ставлять крапельниці, але таке буває вкрай рідко.

— Нічого собі, — Василь все більше розумів, що пара, котру вони побачили в перший день ремонту у Росенборзі, була лиш флером, оманою для очей, і нічого спільного з подружжям Енбергів не мала. Як і та мила фрау з квартири з яскравою усмішкою та гарячою кавою  не мала нічого спільного з реальною Кейєю.

— Насправді виглядає все не так страшно, як звучить… Ну, не виглядало раніше принаймні. Альвіс кар’єрист, він справді звихнувся на своїй лікарні, а після того як Кейя пережила два викидні, взагалі відсторонився від неї — звинувачує у всьому лиш її та її хворобу. Кейя ж сумирно прийняла таку його позицію ще років зо два тому, коли стався останній викидень, і навіть не намагалася щось змінити. Вона малює картини, котрі користуються гарним попитом у моїй галереї, займається волонтерством при університеті, де працює Гутфрид, опікується фондом юних художників Тронделагу — це наш фюльке, адміністративний округ.

Василь розуміюче кивнув:

— А Гутфрид?

— О! Гутфрид обожнює Кейю, він співучасник всіх її «витівок», як те зове Альвіс. Коли Торсон помирав, Гутфрид дав йому обіцянку, що подбає про Кейю. Дотепер, цілих сім років, йому вдавалося. Кейя була по-своєму щаслива, — Брігі зітхнула.

— А тоді з’явився Матвій, — констатував Василь.

— Причина не в Матвієві. Він наче спусковий механізм, те, за чим стався вибух. Якось так. Кейя просто відчула в ньому щось таке, що давно й довго підсвідомо шукала в інших, щось, чого ніколи не було і не буде в Альвісі.

— Може вирішування проблем з дружиною без махання кулаками? — іронічно вигнув куточок вуст Василь.

— Може й це, — Брігі знову зітхнула. — А може звичайне людське тепло, ніжність, співчуття. Матвій справді хороший. Я не знаю, чим саме він її зачепив, але далі все пішло шкереберть.

Василь нічого на те не відповів, заглиблюючись у власні роздуми. Брігі звелася з дивану і підійшовши до широкого вікна в підлогу обхопила себе за плечі. Вглядалася у засніжений Тронхейм десь внизу.

— Якщо ти думаєш, що Кейєю керує хіть, то дуже помиляєшся, Василю, — мовила, умисно розтягуючи кожне слово. — Спочатку і в мене виникла думка, що їй врешті захотілося розбавити лід полум’ям, навіть соромно за таке зараз. Я навіть сама спонукала її до того, до зради. Проте після однієї доволі емоційної розмови усвідомила, що справа зовсім не в тому. Далеко не в тому, Василю.

— Я ніколи не розглядав цю ситуацію під кутом хтивості, — не кривив душею Василь. — І не думаю, що Матвій би розглядав, якби дізнався.

Брігі все-ще пильно дивилася у вікно, наче пейзаж перед очима бачила вперше в житті:

— Я не хочу, аби Кейя ототожнювалася в когось з дешевою шльондрою, котра вирішила звабити порядного жонатого чоловіка, бо в неї стопів в голові нема. Кейя зіткана з людських чеснот та світлих добрих цінностей. Вона не шльондра, не хтива сучка, не пустотлива звабниця… Кейя це…Кейя. Розумієш? Вона не заслуговує на те, що коїться в її житті.

— Я мало знаю про Матвієву сім’ю та його життя в Україні загалом. Я взагалі не знаю Матвія настільки, наскільки хотів би. З Олегом ми в парі пропрацювали на фірмі вже рік і багато заробітчанської юшки хлебнули, але я навіть не підозрював, що у нього є шваґер. Та ось перед черговим прильотом він написав, що привезе з собою сестриного чоловіка, бо тому конче треба робота. В нас якраз місце з’явилося і я погодився. Олег непоганий, але трохи ледачкуватий, не пропустить жодної спідниці, через що з ним вічна морока, а ще часто лейбає своїм язиком не до діла, Матвій же виявився його цілковитою протилежністю. Ми міцно потоваришували, проте я гадки не маю, чи вернеться він ще у Норвегію. Про його стосунки з дружиною теж нічого не знаю. Декілька разів чув, як він балакав з нею через інтернет: нічого такого, все як у всіх. Знаю лишень, що в нього є маленька донька, котру він просто обожнює.