Розділ 21

Захопивши Злату в обійми, Матвій пригорнув її до грудей, цілуючи золотисте волосся. Не міг повірити, що справді тримає її в своїх руках.

 — Ти виросла, — промовив, розглядаючи маленьке личко. — Ти так виросла, доню.

— Привіт, незнайомцю, — по-кіношному підморгнула Аліса, підступаючи до Матвія. — Привіт.

— Привіт, сонце! — Матвій обійняв її, торкаючись пухких вуст своїми.

— Я скучила за цим чи не найбільше, — Аліса захихотіла, роззираючись та прямуючи до сірого універсала, припаркованого неподалік від летовища.

— Я теж, — Матвій усміхнувся, несучи дочку на руках.

— Брата обіймати не треба? — Олег закинув свою сумку на плече. — Якби не я, то дідька б лисого твій чоловік багачем вернувся б.

— Так, твоя скромність завжди тебе випереджала, — розсміялася Аліса. — Як ви? Там справді снігопад був?

— Ще й який! — кивнув Олег, сідаючи на заднє сидіння. — Ми вже думали, що й сьогодні не вилетимо.

— А в нас плюс майже увесь місяць. Притрусить сніжком і до вечора все тане. В тата тиск скаче мов божевільний, — Аліса сіла за кермо. — Як там мій Матвійчик? Чемно поводився?

Матвій, котрий якраз саджав Злату у дитяче авто-крісло на задньому сидінні, спідлоба глянув на Олега. Той всміхнувся.

— Не чую відповіді, — повторила Аліса, зиркаючи у дзеркало заднього виду. — Агов! Заглядався на тих норвежок?

— Сестро, де заглядатися, а де твій Матвій?! — насмішкувато скривився Олег.

— Певно не було на кого. Куди тим холодним скандинавкам до наших гарячих українських красунь, — гордо розправила плечі Аліса.

— Це точно! — погодився Олег, зачіпаючи Злату: бурмотів їй щось і лоскотав, а мала на те дзвінко реготала.

— Як мої? — Матвій сів поруч з Алісою, пристебнувши пасок безпеки. — Ти казала, що я повернувся?

— Ні. Ми не говорили з того дня, як мама заходила. Я не мала часу телефонувати, бо була купа роботи, — байдуже відповіла.

— Святковий Ранок у Златки вже минув? — Матвій зацікавлено дивився на дорогу, намагаючись зрозуміти, чи скучив за Вінницею по-справжньому.

— Так. Вчора. Відео буде, все побачиш. Можна було й краще підготувати дітей. Не знаю, якого дідька та вихователька з ними робить. А костюми… Ти б бачив! Жах якийсь. Хіба не можна було взяти на прокат нормальний? Злата була в найкращому звісно, бо ж я знайшла нормальний прокат з не затасканими костюмами. Ціна відповідна, але зате дитина не була схожа на обідранку. Так, триста вісімдесят гривень, але ж…

Від Алісиного тріскотіння у Матвія розболілася голова:

— Не всі можуть собі дозволити взяти на прокат у дитсадок костюм за триста вісімдесят гривень, у котрому дитина пробуде щонайбільше годину.

— О, починається! — Аліса набурмосилася. — Ще не встиг повернутися, а вже рахуєш гроші. Тобі що, на власну дитину тих клятих папірців шкода?

— Я такого не говорив, — Матвій обернувся до неї.

— Ти саме це мав на увазі! — підвищила голос Аліса. — То може треба було на всьому економити? Їсти не купувати і сидіти на сухарях або подачках твоєї мами? Га?!

— Жінко, стули пельку вже! — не втримався Олег. — Чого ти мов та оса вчепилася в нього?

— А ти не пхай свого носа! — гаркнула вона. — Своїй жінці рота затикати будеш. Хоча вона в тебе і так видресирувана мов з цирку.

Матвій стомлено зітхнув:

— Не кричи при Златі. Досить. Проїхали. Гаразд?

Аліса додала гучності на радіо:

— Дякую, що вже зіпсував настрій.

Матвій нічого не відповів їй, знову повільно обертаючи голову до вікна.

Не скучив він за домом так, як собі думав у Тронхеймі. Не скучив.

— Чому ти з самого ранку їздила на квартиру? — Альвіс полив джемом свій тост і потягнувся за цукорницею, кидаючи у свою каву рівно одну ложку коричневого цукру.

Ніхто так і не дізнався, що Кейя провела там всю ніч, на світанку повернулася додому, переодягнулася та прийняла душ, а коли Альвіс вернувся зі зміни і ліг спати, поїхала туди назад.

— Завезла деякі речі, оглянула все. Я ж досі не бачила конечний результат, — Кейя влила вершки та подала філіжанку Гутфриду. — Ти спав, а мені було сумно. До мене заїхала Брігі і ми довгенько балакали.

— Вона хіба не в Тромсе мала б бути? — здивувався Гутфрид, сьорбаючи свою каву.

— Ні. Плани змінилися, але чому саме, я не питала.

— Видав би Бйорн ту дівку заміж і мав би врешті спокій, — Альвіс відкусив тост, поглядаючи на телевізор, що висів на порожній стіні їдальні.

— Так кажеш, наче ми досі в Середньовіччі, — Кейя ковтнула свою каву. — Брігі доросла жінка, котра сама себе забезпечує і не сидить у Бйорна на шиї. В чому проблема?

— Те нещастя саме і є суцільною проблемою, — буденно відповів Альвіс, чим обурив Кейю ще дужче. — Якби я не знав тебе і твою раціональність та тверезу оцінку речей, то давно б вже попросив припинити вашу недолугу дружбу.

— Як великодушно з твого боку! — Кейя сіпнулася. — Я не п’ятнадцятирічне дівча, а ти не мій батько, аби щось забороняти. Альвісе, тобі не здається, що це вже занадто?

— Навіть герр Гутфрид сьогодні мовчить, отже я на вірному шляху, — холодно всміхнувся Альвіс.

Кейя глянула на старого, мовби на зрадника:

— Не вірю, що ти теж вважаєш Брігі нещастям.

— Не вважаю, просто більше не можу бути арбітром між вами, — стомлено зітхнув Гутфрид. — Дякую за вечерю. Піду з Бобо на прогулянку.

Не очікуючи, що буде далі, старий пішов на задній двір.

— Гаразд. Я ніколи тебе про це й не просила, — кинула йому вслід Кейя і звелася з-за столу. — Я не голодна.

— Тобі варто припинити пити каву, — мовив мовби не бачачи її настрою Альвіс.

— Прекрасно! — Кейя сплеснула в долоні. — Що ще мені заборониш? Може мені й дихати перестати? А знаєш, я не проти!

Кейя зі скрипом відсунула стілець і рушила повз Альвіса. Наступної миті він раптом стиснув її зап’ястя, різко встаючи на ноги. Кейя злякано звела на нього погляд, але не сказала ні слова.