Розділ 18

Аби показати, як їй до фіолетового байдуже, Кейя навіть не запитала, куди вони їдуть. Бачила, що Брігі аж підстрибувала на сидінні, ведучи свій автомобіль десь у бік Торвета, але вирішила, що нізащо не подарує їй нову порцію задоволення, розпитуючи що й до чого. А Брігі справді була на емоціях і навіть не намагалася те приховати.

— Вже майже приїхали, — всміхнулася Брігі, зупиняючись на паркінгу неподалік від головної площі Тронхейму. — Ти знала, що тут не так давно відкрився просто шикарний караоке-бар?

Кейя зміряла її довгим роздратованим поглядом.

— Хоча так! Кого я питаю?! — відмахнулася Брігі. — Пішли-пішли.

— Ти поспівати хочеш? — вигнула брову Кейя.

— А що таке? Можу ж розслабитись, — Брігі відчинила двері настіж, пропускаючи Кейю вперед. — Наш столик в отому затишному куточку.

Поки Брігі вішала їхній верхній одяг у спеціально відведеному закутку, Кейя присіла на низький шкіряний диван, ховаючи сумочку собі за спину, і роззирнулася навколо. Бар був малолюдний, не рахуючи їх, там відпочивало ще три компанії та одна закохана парочка. Схилившись до жорсткої спинки, Кейя закинула ногу на ногу й манірно склала руки на коліні.

— Що будеш? — Брігі всміхнулася. — З чого почнемо наш вечір?

— Байдуже, — Кейя стиснула плечима.

— Взагалі-то я хотіла віскі, але нехай. Давай з чогось легенького. Коктейль?

— На твій смак, — Кейя задивилася на парочку і в очах її ковзнула легка заздрість — хлопець тримав дівчину за руку, ніжно погладжуючи, і щось шепотів, не відриваючи свого пристрасного погляду від її очей.

Брігі простежила за поглядом Кейї і зітхнула:

— Люба, зараз тобі полегшає. Обіцяю.

Кейя на неї навіть не глянула.

Після того, як прикінчили першу Текілу Санрайз, Кейя й справді відчула себе якось вільніше, але точно не легше.

— Ти як? — спитала Брігі.

— Твого обіцяного полегшення досі нема, — пробурмотіла Кейя. — Повторимо?

— Звісно, — Брігі звела вгору два пальчика, підкликаючи до себе хлопчину-бармена. — Моїй подрузі дуже сподобався ваш коктейль і вона б хотіла замовити ще один, але якщо проведете їй майстер-клас особисто.

— З задоволенням, — хлопець підморгнув Кейї.

— Ти здуріла? — Кейя схилилася до її вушка.

— Він пожирає тебе очима з тієї миті, як ти ввійшла в бар, — так само прошепотіла Кейї на вушко Брігі, всміхаючись бармену.

— Я буду вдячна за коктейль, але поки-що майстер-клас зайвий, — Кейя з усмішкою глянула на бармена. — Моя подруга завше поспішає.

Розуміюче кивнувши хлопець рушив до барної стійки, своє розчарування навіть не приховував.

— Він запав на тебе, — розсміялася Брігі. — Навіть в оцій бабусиній сукенці і з оцим старецьким макіяжем. Ти ба, подруго, таки твоя врода затьмарює все інше.

— Ти що надумала мене споїти й підкласти в ліжко першому-стрічному? — Кейя вирячила на неї очі. — Зовсім вже?

— Хоч би раз відчула, що таке справжня гаряча пристрасть. Досі не розумію, як ти кригою не вкриваєшся в ліжку з герром лікарем, — Брігі грайливо підморгнула бармену, котрий опустив на низенький квадратний столик два помаранчево-сонячних дива у високих коктейльних склянках.

Дівчата вдячно кивнули.

Він шанобливо схилив голову, а тоді подався назад за барну стійку.

— Солоденький такий! Треба залишити йому щедрі чайові, — Брігі провела хлопця відверто хтивим поглядом. — Або зняти його.

— Ти огидна, — Кейя потягнула коктейль через соломинку.

— Я нормальна, а ти скоро фригідною станеш з Альвісом, — Брігі ковтнула свій коктейль. — Отак і зістаришся.

— Брігі, ти вмієш і береш від життя все, але не всі такі, не у всіх… — Кейя мимоволі згадала Матвія і продовжила його словами. — Не у всіх такі життєві обставини.

— О, не починай знову! — Брігі аж очі закотила. — Досить прикриватися якимись надуманими чеснотами. Живу лиш раз і чхала я на всіх і на все. Моє життя — живу так як хочу і роблю те, що хочу, а не те, що мені нав’язують.

Кейя зітхнула.

—  Ти ідіотка, — за хвилин п’ять тиші мовила Брігі. — І злишся насправді не на мене, що це кажу, а на себе, бо знаєш, що то правда. Ти — рідкісна ідіотка, Кейє Енберг, визнай вже нарешті.

Кейя знову мимоволі подивилася на закохану парочку за сусіднім столиком.

— Тобі сподобався чоловік, можливо вперше хтось сподобався по-справжньому, може навіть ти його захотіла, але через власний страх, відпустила його…

— Я не відпускала Матвія, бо він не був моїм, — обірвала її Кейя. — І я не хотіла його.

— О, звісно, — скептично всміхнулася куточком тонких вуст Брігі. — І очі ти його малювала просто так, бо красиві.

— Очі у нього справді красиві, — Кейя відвернула голову до караоке-системи, де вже починалися перші спроби бажаючих щось заспівати.

— І справді красиві! А ще ти справді хотіла Матвія, — Брігі знову п’яно засміялася.

— Кажи, що хочеш, — відмахнулася Кейя. — Навіть якщо й так, він мене не хотів. Ти сама казала, що в його очах до мене симпатії не було.

— А давай перевіримо? — раптом промовила Брігі. — Я ж бо й могла помилитись, а Матвій твій міг бути великими конспіратором.

— Ти точно вже п’яна, — Кейя покрутила в склянці свою соломинку. — Він полетів в Україну. Агов?!

Брігі вихопила свій телефон і натиснула Василів номер телефону.

— Що ти робиш? — Кейя напружено вирівняла спину.

— Якщо не можу спитати Матвія, то спитаю його друга.

— Поклади телефон. Поклади, Брігі, бо ти вже геть не в собі, — роздратовано Кейя спробувала вирвати з її рук телефон.

— Так, — затріщав у динаміку Василів голос. — Фройляйн Брігі? Очам не вірю!

Кейя відкинулася на спинку дивана і заплющила очі, полишивши спробу втихомирити п’яну подругу.

— Привіт. Як справи? Давно не балакали, — мовила весело Брігі.

— Дякую. Все круто.

Кейя вловила якусь цікаву нотку у Василевому голосі, але не могла зрозуміти, що не так.