Розділ 13

— Де Гутфрид? — Кейя зняла взуття та вішаючи пальто зазирнула Альвісу за спину.

— Де ти була? — повторив він питання в своїй звичній манері.

— Я вже тобі сказала: Брігі запросила декількох друзів на каву та коктейлі і мене покликала. Що таке?

— А це нічого, що вже десята вечора? — запитав відчужено-спокійно.

— Так, я бачу, що вже пізно, — Кейя зітхнула. — Альвісе, пробач. Я не помітила. Ми сиділи й балакали, час збіг якось непомітно.

— Мені не подобається, що моя дружина вештається бозна-де до ночі. Гадаю, маю право на невдоволення, — Альвіс переступив з ноги на ногу.

— Маєш, а мені прикро, що так сталося, — Кейя відступила крок назад. — Вибач!

— Сподіваюсь, подібного більше не повториться, — Альвіс опустив широку долоню їй на плече. — Ти ж знаєш, що я хвилююся.

— Знаю, — Кейя винувато всміхнулася. — Я не буду більше так засиджуватися.

— Добре, що ти зрозуміла свою провину, — кивнув Альвіс. — Гутфрид поїхав разом з Бьйорном на дачу.

— Що вони там забули? Ти голодний?

— Ні, я вечеряв з колегою по дорозі додому, — Альвіс дістав пляшку вина та поставив на кухонну стільницю. — Не знаю, Гутфрид не казав.

— Певно знову варитимуть гльог, — Кейя розсміялася, відкорковуючи вино та розливаючи у кришталеві келихи. — Пам’ятаєш минулий раз? Такі кумедні були.

— Так. Історія була ще та, — Альвіс ковтнув вино. — Батьку у його віці такі розваги вже якось не личать. До того ж він шанований ректор університету, тому навіть не знаю, про що думав.

— Дарма ти так! — Кейя знову всміхнулася. — До того ж ти знаєш, що студенти його обожнюють, а це так важливо, особливо у нас час.

— Це так. Щоправда не знаю, чим йому вдається завойовувати любов все нових і нових поколінь студентів, — замислено, наче теорему розв’язував, мовив Альвіс.

— Не думай про те, а просто радій, що твій батько такий, — Кейя долила йому вина, а свій келих лише колихнула. — Як минула зміна?

— Добре, якщо це слово можна вживати до лікарняних буднів, — Альвіс подався у вітальню і Кейя пішла за ним. — Було дві планових операції і одна позапланова. Всі пацієнти вчасно вийшли з наркозного сну.

— Отже можна сказати, що все добре, — Кейя присіла на диван поряд з ним, за звичкою притискаючи коліна до грудей.

— До «все добре» ще дуже довго: довготривала реабілітація, післяопераційні сюрпризи, котрі цілком можливі, і ще ряд інших причин, — Альвіс поклацав каналами, але так нічого й не знайшов до смаку.

— Всі троє живі, а все інше — другорядне, — мовила Кейя. — Хочеш ще вина?

— Ні, дякую, — Альвіс глянув на повідомлення, котре дзенькнуло на його телефоні. — У одного з пацієнтів піднялася температура. Вибач, маю зателефонувати і виписати декілька жарознижуючих.

— Так, звісно. Я до ванної, — Кейя повернулася на кухню і плюснула рештки свого вина до раковини. Швидко сполоснула келихи, почепила їх на підставку й подалася до ванної.

Купання не було затяжним, бо Кейя відчувала себе наче вичавлений лимон і їй хотілося якнайшвидше ковзнути на своє улюблене ліжко, під свою м’яку й легку мов пір’їнка ковдру, і забутися у глибокому сні. Проте сон не обіцяв бути швидким та легким, бо Кейя знов і знов прокручувала в уяві день, а точніше його другу половину. В тому, що Брігі здуріла, Кейя вже й не сумнівалася і те не лякало, лякало інше — здавалося й вона сама здоровий глузд губить.

Кейя чітко розуміла, що Матвієві не потрібна, чітко розуміла, що Матвій не потрібен їй, але все одно не могла змусити себе про нього не думати.

За своє життя Кейя безліч разів відчувала натхнення. Вона надихалася дивовижною природою Скандинавії, надихалася красивими людьми, котрих зустрічала в реальності або ж у всесвітній мережі, надихалась чиїмись життєвими ситуаціями та якимись епізодами з власного життя. Були окремі періоди в житті, коли відчувала симпатію до когось, але ж то була просто симпатія, добре відношення, гарне ставлення і бажання простого спілкування. А того, що відчувала до Матвія, з Кейєю ще не траплялося жодного разу.

Матвій Кейї подобався. Подобався не просто як людина чи співрозмовник. Кейя захопилася ним якось надто стрімко та болісно. Не знала, що поцілило їй в самісіньке серце першим: його приємна спокійна манера спілкування та м’який голос, лагідна тепла усмішка, чи ж дивовижні блакитні очі, подібних яким ще не бачила.

Увесь вечір мелькав перед очима мов фільм на повторі, всі голоси та слова, сказані ними, гули перетворюючись на фон, обличчя інших ставали просто розмитими різнокольоровими плямами. Усі, окрім Матвія.

Кейя вийшла з ванної кімнати тугіше затискаючи широкий рушник і навшпиньки ввійшла до спальні, аби не розбудити Альвіса.

— Я не сплю, — мовив. — Тобі повідомлення якесь прийшло. Мабуть від Брігі.

Альвіс лежав на ліжку, підклавши під спину подушку, в цілковитій темряві.

— Я думала, ти заснув, — Кейя схилилася до шухляди комоду, дістаючи шовкову піжаму. — Так, напевно.

Альвіс мовчки глянув на годинник.

Кейя наспіх відкрила повідомлення, але то була не Брігі.

«У тебе все нормально?» — питав Матвій.

— Я не хочу спати, а ти? — зненацька прошепотів Альвіс їй на вушко, опускаючи долоні на плечі. Навіть руки його, як і обличчя, не мали звичного людського тепла.

Кейя миттєво заблокувала телефон й непомітно зітхнула.

Альвіс розцінив мовчання на свій лад і повільно поцілував її шию, потім ще раз і ще. Кейя заплющила очі, втягуючи в себе повітря. Альвіс потягнув за краєчок рушника, відкидаючи його вбік, і знову припав до її шиї, повертаючи до ліжка. Кейя мимовільно хитнула головою.

Альвіс враз звів на неї насторожений погляд:

— Що таке?

— Все гаразд, — мовила хрипко. — Гаразд!

Але все більше не було гаразд, бо погляд прозорих блакитних очей навіть не думав зникати з її свідомості ні в ту мить, ні в наступну, ні в ті, що були опісля.